KnigaRead.com/
KnigaRead.com » Детская литература » Прочая детская литература » Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке)

Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке)

На нашем сайте KnigaRead.com Вы можете абсолютно бесплатно читать книгу онлайн Богдан Сушинский, "Забутi письмена (на украинском языке)" бесплатно, без регистрации.
Перейти на страницу:

- Майже три тисячi? - аж подався вперед Крiшна. - Ви називаєте реальну цифру?

- Можете полiчити, якщо не вiрите. На вулицi, на отому плато за будинком, виставлено найбiльшi плити. Чимало їх, менших, є в кiмнатах, у двох майстернях, прибудованих до вiлли, та в пiдвалi. Зо три сотнi - у моєму будиночку в мiстечку.

- Тодi ви навiть не уявляєте, яким багатством володiєте.

- Я живу досить скромно, як бачите... А багатством цим володiє моя країна, людство. Я тiльки сторож та ще трiшки... дослiдник. Головне, що хоч цю кiлькiсть плит знайдено, що вони не знищенi, не попали до рук якихось невiгласiв чи просто випадкових людей, якi розкидали б їх по приватних колекцiях. Досi багато вчених має мене за дивака, вони скептично ставляться до моєї теорiї походження цих плит, а уряд не поспiшає iз створенням спецiальної комiсiї. Вдаючись до найновiших методiв i засобiв дослiдження, така комiсiя могла б узятися до вивчення цього кам'яного лiтопису... Ну що ж, мене це засмучує. Але не пригнiчує. Певен, що рано чи пiзно, а плити дочекаються свого часу.

- Безсумнiвно. I все-таки, навiть не маючи пiдтримки уряду, ви зумiли прочитати деякi послання. Про це не раз писалось у латиноамериканськiй пресi, яка останнiм часом виявляє дедалi бiльший iнтерес до колекцiї сеньйора Мiкейроса. Та й телебачення теж. Здається, у вас нещодавно побував навiть якийсь болгарський кiнооператор, який зняв двi стрiчки про вашi плити.

- Про це теж писали газети.

- Так, - кинув Крiшна. - А цiкаво, що пишуть нам люди тiєї високорозвиненої цивiлiзацiї? Якщо це, звичайно, не державна чи ваша, суто наукова, таємниця.

Мiкейрос якусь мить сидiв мовчки, потiм, зiтхнувши, пiдвiвся з-за столу i пiдiйшов до камiна.

- Давайте помiркуємо разом, - задумливо мовив вiн. - Вам, напевне, краще, нiж менi вiдомо, чого досягла наша цивiлiзацiя в розвитку науки, культури, технiки, природознавства. Але, досягаючи всього цього, ми водночас чимраз ближче пiдступаємо до тiєї межi, коли, захопившись одним iз воєнних конфлiктiв, можемо знищити якщо не планету загалом, то принаймнi ту частину людства, що рухає нинi науково-технiчний розвиток суспiльства. Говоритимемо конкретнiше... Чи подбали ми про те, щоб у разi якоїсь суперкатастрофи - чи то ядерної вiйни, чи якогось природного катаклiзму - залишити по собi вiдомостi про нашi досягнення, словом, передати щось у спадок тим, хто лишиться пiсля нас i, можливо, знову змушений буде починати з кам'яної сокири? А таке не виключено. У чому, власне, зберiгаються нашi знання, нашi науковi досягнення, закодованi в теореми, формули, схеми, теорiї? Книжки, фiльми, магнiтофоннi плiвки... Але ж неважко припустити, що за будь-якої катастрофи все це загине разом з нами, а може, ще й ранiше вiд нас. А уявiть собi становище людей, якi вцiлiють пiсля ядерної вiйни, однак лишаться без бiблiотек... Чого ми вартi без них? Що вмiє робити кожен з нас, якщо загине оцей "колективний мозок" - бiблiотеки?

- Я розумiю вас. I згоден: ви маєте рацiю.

- Отож я припускаю, що колись тут, на цьому континентi або на землi, яка прилягала до Пiвденної Америки (можливо то й була легендарна Атлантида), людство досягало досить високого розвитку цивiлiзацiї. Такого, що змогло передбачити загибель свого континенту. I цi люди замислились: а як же зберегти знання, якi вони набули, для поколiнь прийдешнiх, для цивiлiзацiї, що вiдродиться пiсля них? Нехай навiть на iнших материках? На чому описати свою спадщину? На паперi, якщо вони знали його? На пергаментi? I знайшли єдино правильний вихiд: закодувати все це пiктограмами на кам'яних плитах. Тiльки камiнь змiг пережити всi катастрофи, пережити вiки й донести до нас усе, що зашифрували на ньому нашi далекi предки.

- А вони самi, автори цих послань, загинули?

- Я вважаю, що велика група вчених тiєї цивiлiзацiї зумiла врятуватися на космiчних кораблях, якi стартували з космодрому на плато Наска. Ви чули про нього?

- Нiхто не може сказати що це був саме космодром.

- Так, нiхто. Але я глибоко переконаний у цьому. Передбачаючи загибель Атлантиди, називатимемо її умовно так, цi вченi разом з тисячами своїх землякiв перебралися сюди, на американський континент, де жили тодi ще дуже слабо розвиненi племена (порiвняймо для прикладу сучасний розвиток суспiльства у Сполучених Штатах i Європi з розвитком племен, що проживають на Папуа - Новiй Гвiнеї), i збудували тут космодром. А в слушний час їхнi кораблi вирушали до однiєї з планет, яка вже була їм вiдомою i на якiй встигли побувати їхнi астронавти. Але перед тим як. полетiти, вченi намовили тисячi своїх побратимiв день при дневi висiкати на кам'яних плитах малюнки, схеми та всiлякi зображення, смислу яких тi рiзьбярi, можливо, й не розумiли. I рiзьбярi "списали" пiктограмами п'ять, шiсть, а може, й десять тисяч плит, розкидавши їх по континенту. Цi послання не могла "написати" одна людина чи навiть невеличка групка людей. Зображення на них, так само, як i гiгантськi зображення на плато Наска, могли створювати лише тисячi людей, якi вже не дбали про свiй прожиток. Адже не стане проста людина, яка дбає про щоденний шматок хлiба, ось так, знiчев'я, марудитись над якимись там плитами. I оцей космодром на плато Наска, то, власне, теж велетенська плита, гiгантський лист iз минувшини.

- Логiчно, пане Мiкейрос, логiчно.

- Ясна рiч, я не здатний зараз сказати з певнiстю, що саме вiдбувалося в тi часи. Припускаю лише, що вся науково-технiчна елiта або загинула, або подалась у космос, а тут залишилися тiльки представники нижчих верств, серед яких було надзвичайно мало високоосвiчених людей. Так само може iснувати кiлька версiй щодо того, який вплив тiєї цивiлiзацiї зазнали мiсцевi iндiанськi племена. Але те, що iнки успадкували вiд тiєї цивiлiзацiї культуру i деякi науковi досягнення, то це безсумнiвно. Хоч, на жаль, далеко не вся iнформацiя була доступною навiть їм.

- А не могла технiчна елiта навмисне приховувати вiд тубiльцiв певну науково-технiчну iнформацiю, щоб спрямувати їхнiй розвиток на спiвiснування з природою, на виявлення власних бiологiчних можливостей? Вам нiколи не спадало таке на думку, пане Мiкейрос?

- Чесно кажучи, я припускаю, що могло статись i таке. Але є в цiй версiї щось... Щось антигуманне. Це все одно, що ми, розвинутi країни, раптом вирiшили б iзолювати африканський континент чи країни Океанiї вiд технiчного прогресу, примусивши їх i далi залишатися десь там, на рiвнi кам'яного вiку. Невже таке рiшення мало б якесь виправдання?

- Тут я з вами не згоден, - твердо вiдповiв Крiшна. - Те, що людство пiшло по шляху технiчного розвитку суспiльства, а не власного фiзичного й духовного вдосконалення, є, на наш погляд, фатальною помилкою.

- На наш? - перепитав доктор Мiкейрос. - Отже, ви все-таки не однi. Ви когось представляєте. Що це за органiзацiя? Ну кажiть уже, кажiть...

- Звичайно, представляю, - стенув плечима Крiшна. - I взагалi, час вiдкривати карти. Все одно наша розмова i нашi взаємини складатимуться так, що я змушений буду говорити правду. Ясна рiч, я репрезентую цiлу мiжнародну органiзацiю...

Мiкейрос пiдвiвся, взяв iз журнального столика запальничку i, присiвши бiля камiна, пiдпалив жмутки сухої гiрської трави, на якi було покладено дрова. Крiшна уважно стежив за кожним його рухом. Кiлька хвилин вони сидiли мовчки, i лише коли в камiнi зародилося благеньке вогнище, Мiкейрос заговорив:

- I що ж ви тепер пропонуєте людству? Я маю на увазi - ваша мiжнародна органiзацiя? Знищити всю технiку, зректися набутих знань i повертатись у лiси та до печер, братися за кам'янi сокири? - Зараз, при вогнi, вiн вiдчув себе впевненiше. - Як це, по-вашому, може виглядати в реальному життi?

- Так, ми радили б людству вдатися навiть до таких крайнощiв. Задля його ж таки спасiння, задля врятування планети, яка, на наш погляд, є живою iстотою, а отже, головним витвором природи. Оскiльки ми, люди, руйнуємо свою екологiчну нiшу, згубно впливаємо на структуру самої планети, то нам уже тепер слiд замислитися i над тим, як зупинити це руйнування, рятуючи i Землю, i рiд людський. А для цього треба повернутися до первiсного способу життя, як одного разу ми вже поверталися - ви самi стверджуєте це своєю гiпотезою. От тiльки навряд чи ми можемо розрахувати на те, що людство послухається нас. Вiд технiчного прогресу воно не вiдмовиться i технiку не знищуватиме. Але загальмувати процес технократизацiї планети, розповсюдження технiчного прогресу на Африку, Азiю й Океанiю, припинити польоти в космос, якими ми "продiрявлюємо" атмосферу, завдаючи планетi великої шкоди - це ми в змозi зробити, це не виходить за межi наших реальних можливостей. З часом прихильникiв нашої фiлософiї ставатиме все бiльше, ми будемо всемогутньою мiжнародною органiзацiєю, яка, регулюючи численнiсть населення Землi i пiдтримуючи певний рiвень технiчного розвитку суспiльства, водночас спрямує всi його зусилля на розвиток психофiзiологiчних можливостей кожної особи, як це роблять, наприклад, йоги.

- Он воно що! - похитав головою Мiкейрос. Увесь цей час господар "гiрського гнiзда" дивився на вогонь, i могло здатися, що вiн просто забув про свого спiвбесiдника. Проте доктора Крiшну це анiтрохи не турбувало.

Перейти на страницу:
Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*