Герхард Гольц-Баумерт - Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
-- Пане Фiлькендорф... вибачте менi, це не жарт. Насправдi мене звати Альфонсом, а не Чистуном, а Чистуна треба навчити розмовляти. Я весь час повторюю "Чистун, Чистун", -- i це слово застрягло у моїй головi.
З мого пояснення пан Фiлькендорф, мабуть, нiчого не второпав. Я ще щось пробелькотiв i кинувся геть. Нi, так не може бути далi. Я порадився з Ервiном. Вiн теж тримає вдома тварин i доглядає звiрят нашого класу -- тих, що в зеленому куточку.
-- Це зовсiм просто, -- сказав Ервiн, -- треба тiльки дресирувати i до того ж правильно.
Ервiн теж бiльше нiчого не знав. Вiн тiльки додав, що треба пильнувати, бо можна пiдхопити дуже небезпечної папужої хвороби. Я злякався. Може, у мене вже є ця хвороба, якщо я на себе та на iнших людей кажу "Чистун". В наступнi днi я тiльки й робив, що прислухався, чи не загострюється у мене папужа хвороба. Та нiяких змiн не помiчав. Тим часом я все обмiрковував, як менi дресирувати Чистуна. Ервiн дав менi нову пораду: шукати книжки про дресирування. Я витрусив iз скарбнички всi свої заощадження i пiшов до книгарнi.
-- Ну, малий, -- сказала менi продавщиця, -- що тобi: книжечку з малюнками чи цiкаву казку?
Я почервонiв, не знав, що й сказати. Хiба ж я малий? Якусь мить ми мовчки дивилися одне на одного.
-- То чого тобi? -- допитувалася продавщиця.
Поки я мовчав, спантеличений отим "малий", вона дiстала з полицi книжку:
-- Глянь, ось тут гарнi оповiдання i казки.
-- Нiчого не сказавши, я обернувся i кинувся навтiкача. Невже це таки папужа хвороба у мене?
Перебiг через двi вулицi й надибав iншу книгарню. Зайшов i вiдразу сказав продавщицi:
-- Добридень! Менi потрiбна книжка про дресирування тварин.
Там було безлiч гарних книжок: про мурашок, коней, левiв, жаб, але жодної про смугастих папуг. Продавщиця показала менi ще книжки про спiвочих пташок та орлiв.
-- А про смугастих папуг? -- поцiкавився я. Такої не було. Про дресирування взагалi була тiльки одна -- "Як я дресирую свого собаку". Але ж Чистун не собака. Одначе просто обернутись i пiти я не мiг. Менi довелося купити цю книжку, хоч i коштувала вона чималенько. Вдома я перечитав її всю.
Що ж, може, ще куплю собi собаку. Собака скрiзь ходитиме зi мною, виконуватиме мої команди, а коли щось загублю, принесе. А ще кусатиме моїх ворогiв. Тодi нехай хтось спробує дражнити мене!
А може, ця книжка добра i для Чистуна? Я став наказувати йому: "Дай лапу" i "На мiсце", -- але вiн нiби й не чув. Нi, з такою книжкою не навчу я Чистуна розмовляти.
Я почав усе спочатку. Два тижнi пiдряд щодня по годинi повторював "Чистун, Чистун, Чистун..." Потiм я захворiв -- почало болiти горло. Лiкар сказав, що це вiд перенапруження. Я повернувся додому дуже сердитий. А все через Чистуна.
-- Ти дурний! -- крикнув я.
Чистун кивнув, подивився на мене своїми оченятами-вуглинками i проскрипiв:
-- Дурний, дурний, дурний...
Я метнувся на кухню:
-- Мамо, Чистун говорить! Я навчив його.
Проте Чистун бiльше нiчого не сказав. Заговорив вiн аж тодi, коли до нас прийшла тiтка Анна.
-- Ой, що це в тебе за маленька гарна пташка? -- запитала вона мене.
-- Гм, це Чистун, -- вiдповiв я.
Чистун сидiв собi у мене на пальцi й дивився на тiтку Анну.
-- Ану ж iди до мене, Чистунчику, -- покликала вона.
Спочатку папуга тiльки дивився на тьотю, а потiм заскрипiв:
-- Дурна, дурна!
У всiх зiпсувався настрiй. Мама сказала, я вiдбиваю охоту в усiєї рiднi ходити до нас у гостi.
Я вирiшив бiльше не дресирувати Чистуна. От коли куплю собаку, то спробую його навчати. Учора я зустрiв на вулицi тiтку Анну. На мiй "добридень" вона лише кивнула, не промовила до мене жодного слова.
Вiдколи Чистун так образив тiтку Анну, минуло чимало часу. Бiльше вiн нiчого не навчився. Тiльки те дурне слово затямив i промовляв його саме тодi, коли це було вкрай небажано. Скiльки неприємностей мав я через того Чистуна! I найприкрiше те, що всi думають, я зумисне навчив папугу ображати людей. Та хiба ж доведеш, що ти цього не хотiв?
Помалу Чистун став зовсiм ручний. Вiн лiтав по кiмнатi, сiдав менi на голову чи плече, скуб за вухо. Пiд час обiду Чистун сидiв на столi i дзьобав з моєї тарiлки. Вiн розумiв також, коли його гукали. Свисну двiчi, i Чистун уже тут як уродився -- знає, що одержить ласий шматочок.
Якось до нашого мiста приїхав цирк, i я пiшов подивитися. Все менi дуже сподобалось. Особливо зацiкавили мене номери, що їх виконували тварини. Слони робили стiйку на переднiх ногах. Леви плигали крiзь обруч. Тюленi жонглювали м'ячами. Виступали також конi.
Вдома менi спало на думку: а чому немає циркових номерiв iз смугастими папугами? Я подумав собi, що коли б пiшов туди з Чистуном i показав, як вiн прилiтає на свист, по командi скубе за вухо чи промовляє своє "дурний", то було б ой як цiкаво. А коли б там пояснили менi, як навчити папугу iнших трюкiв, ми з ним, мабуть, змогли б виступати в цирку. Хай навiть не в цирку, а де-небудь у пiонерськiй кiмнатi чи на батькiвському вечорi. Подумав я, подумав i вирiшив таки пiти з Чистуном до цирку.
Наступного ж дня випала слушна нагода. Як на те, мами не було вдома, а то б вона не дозволила менi носитися з Чистуном по мiсту. В картонну коробку з-пiд взуття я насипав трохи корму, посадив туди Чистуна, замотав коробку рушником i пiшов до цирку. Але цирк був на замку. Я оббiг навколо нього. Десь усерединi лунали голоси. Тодi я просто перелiз через паркан i пiшов помiж фургонами до великого намету. Але не встиг я зробити й кiлькох крокiв, як раптом хтось схопив мене за комiр.
-- Пустiть! -- крикнув я i озирнувся. Але що це? Позаду стояв слон! Вiн простяг свого довгого хобота i став дмухати на мене та обмацувати моє обличчя'.
-- Рятуйте! -- заволав я, з переляку впустив коробку з Чистуном i ну тiкати. Я кидався з одного закутка в iнший, аж поки наштовхнувся на товстого чоловiка з чорною бородою. Згодом я довiдався, що то був сам директор.
-- Стiй! -- гукнув вiн. -- Куди так поспiшаєш?
-- Я... слон... схопив хоботом... -- заїкаючись, пробелькотiв я.
Директор усмiхнувся i запитав:
-- Це Емiр так тебе налякав? Емiр хороший. То вiн просив у тебе ласощiв.
Менi знову стало страшно.
А що, коли слон прийме коробку з Чистуном за ласощi i з'їсть?
-- Але я... Чистуна... з'їсть...
Директор знов усмiхнувся, скубнув себе за бороду i сказав:
-- Заспокойся. Добре, що ти прийшов. Зараз пiдемо на манеж i потренуємося.
Я знову злякався. Звiдки цей чоловiк знає про мiй план? Раптом я згадав, як тут, у цирку, виступав чарiвник. Може, то чарiвник розгадав мої думки?
Директор погукав:
-- Августе, йди-но сюди!
Iз найближчого фургона вилiз якийсь заклопотаний молодик i дружньо привiтався зi мною.
-- Це Август, клоун, -- пояснив директор. Я впiзнав його не вiдразу.
Августовi ж директор сказав:
-- А це наш новий спiвробiтник.
Я промовчав i вирiшив поки що взагалi нiчого не казати. Хотiлося побачити, що ж то буде далi. Признаюся, у цю мить я геть забув про Чистуна, такий був схвильований.
Ми вийшли на манеж. Тут було якось незатишно, пахло тваринами. Вправлялися кiлька жонглерiв. Директор звернувся до них:
-- Товаришi, дайте мiсце ось цьому хлопчинi, подивимось, на що вiн здатний.
А потiм до мене:
-- Будеш так виступати чи одягнеш спортивний костюм?
На жаль, костюма у мене не було, i я вiдповiв:
-- З вашої згоди я виступлю так.
-- Тiльки не забрудни одягу, -- застерiг мене клоун.
-- Почали! -- крикнув директор. -- Давайте сюди понi!
Вiн був такий жвавий, не давав нiкому й слова сказати. Все мало робитися швидко.
-- Отже, -- звернувся вiн до мене, -- тобi ясно: ти виступаєш iз клоуном. Поки що сиди у залi. Вийдеш на манеж, коли скiнчить Август. Сядь отам ззаду.
Я послухався i сiв на лавку. Ввели понi. Клоун Август спробував був на нього сiсти. Вiн незграбно скочив кониковi на спину i вiдразу ж сповз на землю з протилежного боку. Тодi вiн спробував сiсти ззаду, але знову впав. Цього разу головою в пiсок.
Ой же ж i реготав я! Тепер коник утiкав, Август слiдком за ним. Але сiсти йому не пощастило. Вiн тiльки мiцно вхопився за хвiст i двiчi пiдряд перекинувся в повiтрi. Нарештi Август таки опинився на конику. Тiльки лежав вiн якось кумедно, а коник дико мчав по манежу. Ось клоун зробив сальто, упав iз коника i побiг з манежу.
-- Браво! -- вигукнув директор. -- Чудово, Августе. А зараз черга нашого Бамбiно.
Менi кортiло швидше побачить, що ж то за звiр вискочить тепер. Але жоден звiр не вискочив на манеж. Директор гукнув менi:
-- Тепер твоя черга!
Що? Я не Бамбiно i хотiв тiльки запитати, чи вийде який цирковий номер iз Чистуном!
-- Я ж... не можу... -- почав я.
Та директор, певно, не почув мене. Вiн гукнув:
-- Не можна гаяти часу, а то публiка занепокоїться. Негайно виходь на манеж. Стрибок -- i на понi!
Що менi було робити? Я послухався. Коли коник пробiгав повз мене, спробував скочити на нього. Мiцно вхопився за гриву i ледве-ледве видряпався на нього.
-- Добре, Бамбiно, -- похвалив мене директор, -- це так, нiби ти ще нiколи не сiдав на коня. Глядачi смiються. А тепер вставай!
