Джеймс Крюс - Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)
Проте вiн удав, що не зрозумiв цього. Тихо й швидко вiн мовив крiзь зуби:
-- Спитайте мексиканця, чому вiн дозволив вам, християниновi, рятувати себе.
Кастiлець переклав запитання, а тодi мексиканцеву вiдповiдь. Вона була простою:
-- Бо менi дороге життя.
-- Хто ставить своє життя вище вiд свого бога, чим такому жити? У що вiрити? В якого бога? В який свiт?
-- У свiт без богiв, людський свiт, пане генерал!
-- Чи й ваш поганський рятiвник подiляє такi божевiльнi думки, кастiльцю?
-- Так, пане генерал! -- I молодий iспанець мимоволi вхопив мексиканця за руку.
-- Що ж, -- промовив Кортес i раптом засмiявся, -- ви спiймалися у власнi тенета, боговiдступнику! Iдiть звiдси, i я вам вiднинi не оборонець. Iдiть i живiть без бога, вiльним птахом. Вас не захистить жоден iспанець i жоден мексиканець. З цiєї хвилини обидва ви -- поза законом. Спробуйте вижити, коли зможете.
Тодi iспанець сказав щось до мексиканця його мовою, i обидва пiд Кортесiв регiт рушили з даху. Нiхто не зачепив їх, оголошених поза законом. Вiдомо, що вони покинули Чолулу. Вiдтодi про них не чули нiчого.
А я, пам'ятаючи свою обiцянку, попросив у генерала Кортеса вiдставки, яку вiн менi й дав, нi про що не спитавши.
Прадiдусева оповiдка захопила мене й збентежила мою душу. Я, мов живих, бачив перед собою обох юнакiв -- iспанця й мексиканця, бачив, як вони, минаючи лани кукурудзи, простують далi й далi негостинним краєм, де нема для них притулку, i я боявся, щоб прадiдусь не казав менi про їхню дальшу долю.
Але старий, нiби зрозумiвши мене, бiльше не сказав нiчого. Аж згодом, коли ми зiйшли наниз, бо приїхали нашi моряки, -- аж як дядько Яспер розповiв про шторм, а горiшня бабуся то з жахом, то з захватом вислухала, як вони героїчно з усiм тим упоралися, -- прадiдусь прошепотiв до мене:
-- Нехай собi величаються своїми подвигами. А ми знаємо ще й iнших героїв, їх зневажили. Проте вони були великi.
Аж дивно, але нi розкiшний бабусин обiд, анi бадьорi розповiдi дядька Гаррi й дядька Яспера не витiснили в мене з голови мексикан-ської оповiдки. Аж як Джоннi-Свистун знов прийшов до нас по накладнi, я на якийсь час забув про неї й навiть згодився пройтись iз Джоннi на Долiшнiй Гельголанд -- до причалу, -- адже прадiдусь хотiв годин зо двi полежати.
Джоннi дорiкнув менi, що я розповiв прадiдусевi за трос.
-- Про таке дорослим не слiд знати, Хлопчачок, -- сказав вiн. -Вони все розумiють навпаки.
-- Та прадiдусь так само, як i ти, каже, що це дурне! Вiн з тобою однiєї думки!
-- Ну, то ж твiй прадiдусь... -- Джоннi повiв плечима: мовляв, прадiдусь зовсiм не те, що всi дорослi! -- чим умить привернув мене на свiй бiк. I коли ми спускалися сходами на Долiшнiй Гельголанд, я переказав йому мексиканську оповiдку, i, на мiй подив, вона йому дуже сподобалась. Вiн навiть додав, що сам нiколи б не зважився на таке, як цей iспанець.
-- Знаєш, -- сказав вiн, -- хоробростi менi, мабуть би, вистачило. Але, бувши iспанським вояком, самому стати проти всiх своїх, за чужого, за цього мексиканця, таке менi було б якось дуже чудно. Треба ж не забувати, з ким ти!
Цi слова Джоннi мовби освiтили передi мною подвиг Енрiко де Кастiльйо Бетанкора новим свiтлом: я раптом зрозумiв, що, рятуючи мексиканця, молодий iспанець розлучався з усiм своїм колишнiм свiтом, богом i людьми. Мене всього заполонили думки про тих героїв, що повстали проти всiх, стали вигнанцями, -- i на причалi Джоннi знов поскаржився, що я його зовсiм не слухаю.
Та саме тодi ми зустрiли моїх долiшнiх дiдуся з бабусею, що, як звичайно в суботу по обiдi, вийшли погуляти на причал; вони спитали мене, як там прадiдусь, i я сказав, що непогано, а потiм вони запросили нас iз Джоннi до себе на каву з пирогами.
Тепер я iнколи думаю: як це я за тих часiв на островi з'їдав такого їжi, випивав стiльки всiлякого питва, досхочу розкошував усякими ласощами -- й не зробився круглий, мов кавун? Мабуть, вiд цього вберегло гостре морське повiтря й те, що влiтку я разiв по десять-- дванадцять на день пiрнав у море. Бо тодi, чотирнадцятирiчним, я був чиста тобi тичка.
Вiчна проблема -- як спекатися Джоннi, щоб повiршувати, -- цим разом розв'язалася щасливо: Джоннi хтось запросив на iменини. (Певне, його там знов пригощали пирогом.) Отож я, подякувавши долiшнiм дiдусевi з бабусею, знов подався на Трафальгарську вулицю й мерщiй побрався на горище до прадiдуся. Вiн тим часом устиг вiдпочити й тепер сидiв у своєму крiслi на колесах i писав щось на зворотi шпалери.
-- Що ви пишете? -- запитав я.
-- А що ж як не баладу, Хлопчачок? Я щойно почав. Може, й ти до мого товариства?
-- То яка в нас сьогоднi тема, прадiдусю?
-- Не зламатися, Хлопчачок, витримати бiду, зцiпивши зуби. Я перевiршовую один подвиг Геракла. Його ще нема в чорному зошитi. Напиши-но й ти якусь баладу про витримку.
-- Спробую, прадiдусю.
Я скинув светра, бо тут, на горищi, в добре натопленiй кiмнатчинi, було в ньому жарко, взяв теслярського олiвця, що лежав напохватi, й написав на розгорнутому сувої шпалери, посерединi: "Вiллi-Тримайсь. Балада".
Я ще не мав анiякiсiнького уявлення, хто, власне, цей Вiллi-Тримайсь, але, придумавши йому iм'я, бачив його перед собою все виразнiше, -- аж поки справдi почав писати баладу й скiнчив її навiть ранiше вiд прадiдуся.
Коли й старий поклав свого олiвця, то спитав:
-- Ти спершу придумав назву, а тодi вже написав баладу, еге ж?
Я кивнув головою.
-- Багато хто з поетiв так робить, Хлопчачок. Ану ж чи впорався ти з своїм завданням? Прочитай менi.
I я прочитав:
Вiллi-Тримайсь. Балада
Зiбрався десяток
Невтолених хлоп'яток -
Зробили тунель у пiску
I, радi-веселi,
В своєму тунелi
Пролазили аж до смерку.
Всi й гарнi, i смiлi,
Хiба тiльки Вiллi
Не дуже-то вродою взяв...
I лiз вiн останнiй,
Коли на смерканнi
На спину пiсок йому впав.
Важкою вагою
Налiг i дугою
Хлопчину, мов скiпку, прогнув.
Та вдержався Вiллi,
I в тiй-таки хвилi:
-- Тунель завалився! -- гукнув.
Вони реготали,
Вони не вертали
("Яке, ще й лякає, диви!").
А вiн через силу:
-- Мене привалило,
Пiд низом пролiзете ви.
Вони, помертвiлi,
Повзли попiд Вiллi
("Ой спино моя, не зламайсь!").
Ось третiй... ось п'ятий -
Вилазять хлоп'ята, -
А четверо:
-- Вiллi, тримайсь!
Як вилiз i п'ятий,
Пiсок став сповзати...
-- Скорiше, скорiше, не гайсь! -
У темнiй задусi
Луною у вусi
Нажахане:
-- Вiллi, тримайсь!
Тримався щосили,
Та не пощастило -
Бубухнув пiсок, i вп'ятьох
З великого страху
Вони, бiдолахи,
У темрявi скрикнули:
-- Ох!
Та зверху завзято
Метнулись копати,
Немовби почули те "Ох!".
Не сiли, не стали -
Копали й копали -
З пiску визволяли п'ятьох.
Однi лопатками,
А решта -- дрючками
Копали, аж берег дрижав...
I -- ось вони! Цiлi!
Ото тiльки Вiллi
Два мiсяцi в гiпсi лежав.
А хлопцi носили
Гостинцi й просили:
-- Цукерками, Вiллi, займайсь!
I Вiллi займався,
I Вiллi всмiхався, -
Тепер вiн був Вiллi-Тримайсь!
Прадiдусь трохи помовчав, а тодi сказав:
-- Iз своїм завданням ти впорався, Хлопчачок! Маємо нового героя. I подвиг цього юного героя куди значнiший, нiж твоє спускання тросом. Вiллi й не думав учинити якесь геройство, але багато витримав i врятував життя своїм товаришам. Гарна твоя балада, Хлопчачок!
-- Дякую, прадiдусю! А тепер прочитайте менi свою баладу про Геракла.
-- Залюбки, Хлопчачок!
Вiн, як звичайно, поправив окуляри, як звичайно, прокашлявся й почав читати:
Балада про Геракла й лань
Геракл у днi старовини, -
Як з мiфiв нам вiдомо, -
Геройськi подвиги чинив
На чужинi i вдома.
Одного разу (ти поглянь,
Як бавляться тирани!)
Цар загадав зловити лань
Премудрої Дiани.
Смiялись люди:
-- Чули ви?
Ото несамовитi!
Ну спробуй те звiря злови,
Що найпрудкiше в свiтi!
Та не зважав герой на смiх
Чи погляди похмурi, -
Як стiй побiг, побiг, побiг
Крiзь вiтер, дощ i бурi.
Ладен був бiгти цiлий вiк
(Оце герой, нiвроку!), -
Незчувся й сам, як перебiг
Пiвсвiта за пiвроку.
Минав лани, дзвiнкi ключi,
Яснi долини й пущi,
Удень, увечерi, вночi -
Все бiг, дедалi дужче.
Не спочивав, не їв, не спав,
Бiг без кiнця i краю.
-- Чи хоч-не-хоч, -- герой гукав, -
А я тебе спiймаю!
I все бiжи, бiжи, не стань!..
Та врештi пiд горою
Вiн захопив заснулу лань
Вечiрньою порою.
Здобув без пострiлу звiря
I вмить, забувши втому,
Повiв до нелюда-царя,
У Грецiю, додому.
Довiв герой, як бачиш ти:
Всi злигоднi, все горе,
Несхибно йдучи до мети,
Завзятий переборе!
Вислухавши цю вiршовану Гераклову пригоду, я сказав:
-- Мабуть, немає такого геройства, прадiдусю, якого б не вчинив Геракл? Але й iншi нашi герої, по-моєму, не менш славнi: Одержимий кондитер, або клоун Пепе, або Енрiко в Мексицi. Вони менi навiть якiсь ближчi.
-- Менi також, Хлопчачок, -- усмiхнувся прадiдусь. -- Навiть твiй Вiллi-Тримайсь для мене ближчий, нiж Геракл, але ж так воно й має бути, голубе! Герой, якому пам'ятником є сузiр'я, мабуть, i сам повинен бути такий простий, величний i далекий, як зiрки. Вiн -- це взiрець. А решта -- просто люди.
