Юрий Ячейкин - Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)
- Звуть мене Iона! - поспiшив я урвати його паплюжнi для мого сану спогади.
- Аз якого роду?
- Мiй батько - гицель Амiтай з колiна Зебулона.
- А де ж вiн котiв обдирав... тобто де ти народився, хочу я спитати.
- У мiстi Гад-Хефер.
- I хто ж ти за святенницьким фахом?
- Я, Акуло, пророк.
- А звiдки це тобi вiдомо?
- А в мене диплом с! Я закiнчив школу пророкiв, вперше засновану великим Самуулом!
- I багато таких?
- Та як сказати... Розрахунок простий: щоб на кожен базар у кожному мiстi стало хоча б по одному пророку...
- А що воно, власне, таке - пророк? - сдине око капiтана засвiтилося цiкавiстю.
- Пророк, Акуло, це людина, яка не знас нiчого, але здогадусться про все.
- Брешеш!
- Собака бреше, а не пророк!
- Ану, вiдгадай тодi, навiщо я оголосив додатковий набiр в команду моух розбишак?
- Ну, це для мене дрiбниця: щоб не боятися нi бога, нi чорта!
- Ти диви - вгадав! - вiн пiдсiв до мене ближче. - А навiщо це менi не боятися нi бога, нi чорта?
- Щоб грабувати i скарби збирати.
- I коли ж я розбагатiю? - вихопилось у нього.
- Дай червiнця.
- Навiщо?
- Iнакше пророцтво не справдиться.
- На два! То коли?
- Як тiльки зустрiнеш купецький корабель i випорожниш його, як я оцю пляшку.
Я узяв у нього пляшку й присмоктався.
Вiн стежив за процедурою з непiдробним хвилюванням.
- Не лишай нi краплi! - ще й заблагав наприкiнцi.
- Будь спок! - втiшив його я.
Сеанс пророкування проходив напрочуд вдало. Настрiй мiй значно полiпшився. У головi вже не сурмили архангели i твердь небесна не репала. За бортом лагiдно плюскотiли хвилi. У кишенi подзенькували червiнцi. Благодать! Я витяг пачку "Фiмiаму" i з насолодою воскурив.
- Iоно, ану дай i менi фiмiаму, - попросив капiтан.
Отакоу! Його прохання мене вкрай засмутило. Ой, як важко було вiдмовляти такiй благороднiй людинi! Але що я мав робити? Адже нас у школi навчали тiльки брати, а давати - не вчили. Хiба ж я винен, що мене випустили у свiт до мирян неуком?
Однак, з поваги до капiтана, я обрав одну з найбiльш делiкатних форм вiдмови.
- А чи знасш ти, Акуло, - слейним голосом запитав я, - що палити шкiдливо?
- Нi, не знаю, - похнюпився скалiчений у битвах ватаг пiратiв, - бо я неписьменний...
- А мiж тим, - велеречиво повчав його я, - курiння дуже шкодить здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбивас коня!
- Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, - розгублено промимрив вiн. Та ж я - не кiнь!
- Тим паче! - наполiг я. - Людинi курiння вкорочус життя наполовину. Примiром, скажи: скiльки тобi зараз рокiв?
- Неповних сорок п'ять, - вiдповiв морський бувалець.
- Ну от бачиш, - спiвчутливо зiтхнув я. - А все чому? Бо куриш! А якби не палив, тобi вже було б повних дев'яносто!
Поки майбутнiй адмiрал майбутньоу флотилiу намагався збагнути цю математичну нiсенiтницю, я спокiйно докурив "Фiмiам".
- Коли будемо усти? - дiловито запитав я наувного, як дитина, переполовиненого тесаками розбишаку. Я iнтуутивно передбачав, що скоро вiн сам особисто за моум столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хiба не святе дiло - зробити з морського вовка покiрну овечку божу?
Та не встиг Бен-Акула вiдповiсти, як з дозорноу бочки загорлали:
- Прямо по курсу - "купець"!
- Ну,, Iоно, - вразився моум пророкуванням капiтан, - ти як у воду дивився...
- Свистати всiх нагору! - хутко нагадав йому я.
12. ДЕ ХРАМ - I Я ТАМ
"Лякас миша кицьку, та сама з нори не вилазить".
Народне прислiв'я.
Морськi розбишаки - хлопцi всi такi, що й у дiдька на рогах хвоста зав'яжуть - миттю облiпили борти та щогли. Майбутнiй адмiрал Бен-Акула грiзно гупав протезом на капiтанському мiстку. Корабель "Зi святими упокiй" наужачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився у трюмi: менi й звiдси все добре видко i чутно.
Два судна невiдворотно наближалися одне до одного.
- Будем битися чи миритися? - гучно заволав Бен-Акула, коли кораблi наблизились на звук голосу.
- Битися! - вiдповiли з купецького судна. - I вам зиск буде, i нам втрат менше!
"Про що це вони?" - здивувався я.
- Молодця! - схвалив героучне рiшення гендлярiв наш капiтан. - А що у вас на борту?
- Сандалове дерево, червоне дерево, золото...
- Оце нам! - заволав капiтан. - Золотом бийтеся!
- Так у нас золото чорне - невiльники.
- Тьху на вас! Нiколи не повiрю, що ви без грошви! Невже анi шеляга не масте?
- Та дещо с... А до того ще - кокосовi горiхи з прохолоджувальним напосм! Та кiлька ящикiв рому, по двадцять пляшок у кожному!
- Оце усе - нам!
- Зараз!
I за мить з купецького корабля долинула суто вiйськова команда:
- Балiсти заряджай! З лiвого борту - прицiл на палубу грабiув пострiл!
Заскреготали натягнутi линви. Бiля бойових споруд застигли балiстiарiу. Дружно гахкнули велетенськi ложки балiст. Злетiли ядра i з моторошним виттям швигонули до нас. Але не долетiли i шубовснули у воду.
- Ви що, подурiли? - обурився Бен-Акула. - Ще один такий пострiл, i я вас усiх перевiшаю на реях! Я нiкому не дозволю отак безглуздо губити добро!
- Та це лише пристрiлка! - поспiшили з поясненням купцi. - А стрiляли ми кокосовими горiхами. Вони у водi не тонуть. Можна виловити.
I схидно запитали:
- А ви що, хотiли б, щоб ми одразу бабахнули по вас шрапнеллю з монет?
- Ну-ну, - примирливо пробу бнявив знiяковiлий Бен-Акула. - Ну, погарячкував... З ким не бувас... А ви розумно вчинили, нiчого не скажеш!
- З правого борту - пострiл!
Знову рвучко злетiли ложки балiст. Гуркiт розiтнув повiтря. Кокосовi горiхи прошили вiтрила i покотилися палубою.
- рсть! - радiсно повiдомив капiтан. - Влучили! Бийте нас далi!
- З лiвого борту - пострiл!
Лiвий борт ляснув ложками, а на палубу рясно сипонуло монетами.
Пiратiв вмить нiби з нiг позбивало. Усi враз попадали навкарачки.
- З правого борту - пострiл!
На палубу порснуло коштовним камiнням. Усiх немов ураганним подмухом з нiг змело. Нiхто не встояв! Ну й бiйка - жахна!
- Ура! - гукнули на купецькому суднi. - Добиваймо бандюг пляшками!
- Полундра! - злякано заметушився капiтан.
Я теж затамував подих.
Що ж це буде, о господи?
Та хлопцi-молодцi всi, як один, трималися напохватi. Жодна пляшка не ляснула на палубi. Хлопцi спритно виловлювати ух на льоту, не даючи розбитися.
Ото вишкiл - зразковий!
Аж раптом морська битва вщухла. Певно, у купцiв вичерпався запас.
Однак Бен-Акула про всяк випадок запитав:
- Це вже все?
На купецькому суднi щиро здивувалися:
- А вам хiба мало?
- Ну, тодi бувайте!
- I ви теж!
- Iдiть з миром!
- А вам попутного вiтру!
Судна розiйшлися як у морi кораблi.
- Боцмане! - гукнув Бен-Акула.
- Я тут, капiтане!
- Якi у нас втрати?
- Жахливi, капiтане, - винувато похнюпився боцман.
- Доповiдай, нiчого не криючи.
- Бiда сталась! Не встиг я взяти пляшки на облiк, як ух з пiвсотнi вже встигли висмоктати.
- Ого!
- Авжеж! Мабуть, взяли на борт зайвих вiдмiнникiв з пиятики. Ондечки ходять з червоними пиками, аж затинаються...
- Ну-ну, бувас! Такi збитки навiть у винмагах передбаченi. Називаються - склобiй.
- А так, щоб було чим з-пiд поли торгувати та ще й у неурочний час з випивох три шкури дерти...
- Облишмо зайвi балачки.
- Ваша правда, капiтане...
Аж тут Бен-Акула велично випростався i змахнув сдиною рукою, закликаючи ватагу до уваги.
- Гей, хлопцi! - владно гукнув вiн. - Грошi i коштовностi - на бочку! Не будемо чинитися - будемо дiлитися! Кожному катюзi стане по заслузi!
Як? Отаке всенародне свято та без мене?
Я прожогом рвонув на палубу.
- Ось i я!
13. НЕ БУДЕ РИБА РАКОМ
- Чувати, хоче вiн наставити на путь iстинну, - Фанфулик зневажливо сплюнув.
- Хай робить, чого його навчили, - мирно озвався Бочан. - Нам вже однаково нiчого не допоможе.
Ярослав ГАШЕК.
Усе було б добре, але я нiяк не мiг викишкати з пам'ятi оте чарiвне видовисько - добряча, мало не до колiн купа сонцесяйних монет i набагато менша, але й набагато коштовнiша купка зiрчастих дiамантiв.
А де зараз ота купа i ота купка?
Розпорошилися по чужих кишенях!
I як би це менi примудритися та зiбрати ух знову докупи?
Мета нiби не з досяжних...
А загалом до мене ставляться добре. Авторитету я набув неабиякого. Моя популярнiсть з дня на день зростас. В очах команди я стаю зразком i прикладом. Кожне зречене мною слово жадiбно ловлять i побожно переказують.
От i зараз мимохiдь чую оповiдку про мою принципову сутичку з боцманом, другою пiсля капiтана людиною на суднi:
- Боцман каже йому: "Iоно, вип'смо винця натурального?" А святий отець твердо стоуть на свосму: "Краще денатурального". Дотепна людина наш капелан!
- А як вiн здорово виступив на лекцiу про шкiдливiсть випивки, яку заходився читати капiтан! - захлинасться iнший. - Iона встав i смиренно мовив: "Капiтан вам розкаже, а я його оповiдку проiлюструю". I до того наiлюструвався, що аж до ранку у трюмi зелених бiсенят ловив... Гiдна наслiдувань людина!
Словом, дiла iдуть, язики плетуть, а нiхто й гадки не мас, що я весь час обмiзковую, як би ото ще раз побачити двi чарiвнi купи, сполученi докупи. Нiхто не чус, як нишком щовечора я уклiнно молю Всевишнього:
