Михаил Циба - Акванавти, або Золота жила (на украинском языке)
Добутий матерiал висихав, трiскався, але дуже легко кришився, перетворюючись на сажу. Щоб встановити його риночну, так би мовити, цiну, Микита Єгорович, узгодивши це з головою колгоспу, вивiсив щит, де пропонував дачникам купувати надзвичайно якiсне добриво.
Мiсцевi селяни, що проїздили цим шляхом понад озером, теж читали написане, але купувати не поспiшали. По-перше, у них городи внизу, це у дачникiв на пiсках, а по-друге, вони ще не знали, що воно.
Першу машину купив за сто карбованцiв сивоголовий iнтелiгент. Микита Єгорович зрозумiв, що прогресом рухає мозок. Чоловiк розумової працi, мабуть, читав журнали чи чув по телебаченню i взяв до уваги вiдкриття. Простий дядько на таке на наважиться, скаже, ще бог його знає, яке воно, а грошi чортячi! Вiн не розумiє, що для посiву не варто шкодувати нiчого, оскiльки прислiв'я твердить: що посiєш, те й пожнеш. Чим бiльше вкладаєш у майбутнiй врожай, тим бiльше одержиш.
Микитi Єгоровичу пригодилося десь вичитане, що на Сахалiнi, де за царизму жили висланi, дозволялося будь-кому брати собi землю й займатися господарством. В такому разi знiмалася охорона. Брали землю не лише селяни, а й люди iншого стану. Як не дивно, а врожаї у iнтелiгентiв були вищi, нiж у безграмотних селян. Людина, що живе i дiє навпомацки, не може вiдiрватися вiд засвоєного досвiду, вона змушена бути консервативною.
Коли була продана десята машина, голова колгоспу зупинив цю вiльну торгiвлю i наказав вивозити сапропель на шпиль й засипати пiд намет. Наступного року цi добрива пiдуть пiд кавуни, на яких спецiалiзується колгосп. На чистому пiску навiть кавун не росте. А якщо йому дати добриво пiд корiнець, та ще таке, вiн дуже швидко й надiйно вхопиться за грунт. Для кавуна головне вхопитися за грунт, не загинути на перших порах, а тодi корiнь проб'ється до ?рунтової води i нiяка посуха йому не страшна. Навпаки, згодом чим бiльше тепла, тим солодшi будуть кавуни i динi.
Як би там не було, а кооператив "Акванавт" зiбрався у повному складi в своєму штабi, щоб пiдбити баланс роботi i заробiткам.
Була недiля. Чергувати на плоту у другу змiну випало Володi, Зорiку Ткачу по прiзвиську Гумiрабiк - на березi. Зорiк - хлопець ненадiйний i не пристосований до роботи, пов'язаної з машинами, з молотком i терпугом. Вiн нелегально пише вiршi, як i Володя, грає на гiтарi i пробує малювати. Тому-то ставити його на двигун не можна. Заглухне, вiн його до ранку не заведе.
Збиралося на дощ. Гримiло десь за горою, i навiть над головою потрiскував якийсь сухий i неприємний грiм, небом пробiгала синя блискавка, i тодi на якийсь час очi нiчого не бачили. Володя сидiв пiд дощовиком, обмахуючись бур'яниною вiд комарiв.
- Зо-орiк! - подав голос Володя, щоб перевiрити на мiсцi той i чи не заснув - Як ти там? В тебе є плащ, бо дощ надходить?
- Нi-i, нема.
- Я так i думав! Як же ти виходиш на чергування?
- Було так гарно...
- А тепер буде погано! Якщо почнеться дощ, пересунь шланг в ямку за кущами, а сам тодi сховайся в сарайчику! Та не засни, бо там затишно i тепло!
Аж тут налетiв вихор, зашелестiв листям плакучих верб на березi, погнав хвилi по озеру, розгойдав плiт. Володя скочив на ноги й ухопився за тринiг. Дощовик злетiв з плiч, але вiн встиг вхопити його за полу. Накинув на голову. По напнутому целофану забарабанили крупнi краплi дощу. Плiт погойдувало, але вiн сто яв на мiсцi, чинячи опiр вiтровi i хвилям Володя поправив брезентовий чохол на двигунi, щоб часом дощ не позаливав свiчки чи не замкнув проводку.
Раптом Володя вiдчув, як плiт повернуло й почало вiдносити на середину. У чому справа? Кинувся до троса. Так i є! Один кiнець, той що був прив'язаний до пенька, вiдiрвався. А може, пеньок трухлявий, не витримав, зламався. Тягнучи на себе трос, Володя нарештi зупинив плiт. Треба було заглушити двигун, але вiн не мiг вiдпустити трос. Та налетiв вiтер, вiн скинув чохол у воду, а дощ позаливав свiчки.
Зрозумiвши, що далi протилежного берега плiт не попливе, а чохол може потонути, Володя кинув трос i стрибнув у воду. Володя кинув чохол на плiт, а сам вхопився за край i почав штовхати його до берега. Залишалось кiлька метрiв до очерету, що рiс на мiлинi, як Володю щось шкрябнуло за ногу. Вiдчув, що на днi якiсь колючi гiлки й коряги. Вирiшив обiйти їх i став на щось пласке й слизьке. Камiнь? Звiдки вiн? Хитнувся назад i почав ногами обмацувати плиту чи щось схоже на неї. Точно. Вона неширока. Пiрнув, i вхопившись за гiлку, що колола йому ноги, став обмацувати той предмет. Аж воно не плита, а мабуть, камiнь з могили. Сантиметрiв тридцять заввишки i бiля метра завдовжки. Товщина його десь бiля сорока сантиметрiв. Раптом намацав щось подiбне на отвори для ключiв. Випiрнув i, важко дихаючи, вхопився руками за край плота, який краєм уткнувся в очерет.
Нарештi хлопець вибрався на берег, добряче поколовши ноги в очеретi, де було чимало дрiбних гострих черепашок. Кинувся попiд вербами до хлiвця, в якому дрiмав Зорiк.
- Спиш! - вигукнув Володя й увiмкнув свiтло.
- Ой, не треба, зараз буде повно комарiв! - пробурчав Гумiрабiк.
- Не з'їдять! Ти чуєш мене, соня! Я знайшов скарб! Може чув, що нашi, коли вiдступали у вiйну, поскидали в озеро всi сейфи, що везли на схiд! Тут, казали, таке багатство!
- Нащо поскидали? - невдоволено бурчав спiвбесiдник, йому хотiлося спати, а в такому станi людинi нiчого не миле, навiть скарб.
- Бо нiмцi оточили! Як ти не розумiєш! Так от на днi бiля кута нашого плоту, пiд карчамаччям i якимсь гiллям у муляцi сейф! Ти чуєш? Я його обмацав! Точно сейф! Треба там якось прив'язати плiт, щоб його не погнало кудись з того мiсця, а завтра, як приїде Микита Єгорович, добудемо його з води! А то вiн обiцяв якусь золоту жилу! Оце буде золота жила, уявляєш?!!
Вночi була сильна злива, i Микита Єгорович не наважився їхати зранку, доки не протряхне дорога бiля озера. Там чорнозем i взагалi грунт такий, що ложка води, - миска грязюки. Приїхав вiн лише по обiдi. Приїхав i ще здаля побачив, якого лиха наробила стихiя.
- Ну що, набiдокурили тут без мене? - запитав вiн свою команду, переступивши порiг сарайчика-майстернi. - Чого носи повiсили, це нормальне явище! До нього належить бути готовим i не нюнi розпускати, а все ставити знов на свої належнi мiсця. А ви стiльки часу сидите? I стiльки часу простоює агрегат?
- Трос вiдiрвало й понесло, - розповiдав Володя - Я чiплявся за другий кiнець i пiдтягнувся до берега. Двигун залило. Треба розбирати, чистити свiчки i всю проводку.
- Так чого ж ви, - почав було Микита Єгорович i замовк, пригадавши, що сам заборонив хлопцям мати справу з електрикою.
Хлоп'ята переглянулися, i всi погляди на якусь мить зупинилися на Володi. Пауза насторожила Микиту Єгоровича.
- Iще якась неприємнiсть?
- Навпаки, - мовив Володя загадково - Ви чули, що у вiйну нашi вiдступали й поскидали в озеро скарби, щоб не дiсталися фашистовi?
Оце так секрет! Микита Єгорович отетерiв. У вухах задзвенiло вiд такого запитання. Виходить, вони все знають? Як i звiдки? Треба б якось прореагувати, проказати, що все це вигадки, та гра в байдужiсть не виходила. Зiбравшись з духом сказав:
- Ну, чув, то й що?
- Так то правда.
- Та киньте ви вiрити в рiзнi там плiтки! - сердився Микита Єгорович - Коли була та вiйна. I хто це знає? Хто бачив? А якщо бачили, то чому не повитягали? Все! Кiнчаємо про вигадки, беремося до дiла! Боцман, на човен, тягнiть кiнець троса на мiсце, як тiльки плiт пiдтягнете сюди до берега, я займусь двигуном.
- Так то правда! - стояв на своєму Володя - Я знайшов сейф!
- Де-е? - аж похитнувся Микита Єгорович. Вiн уже встав було, та повернувся й сiв на лаву - Де, кажу?
- На днi. Он там, де стоїть зараз плiт, куди його пiдбило. Я наступив на нього ногою, а тодi пiрнув i увесь обмацав. Точно сейф. Тiльки до половини замулений i слизький.
Мовчки вставши, Микита Єгорович поспiхом поскидав з себе одяг i, вхопивши за руку Володю, скомандував:
- Пiшли!
Перший порив був кинутися швидше, стрибнути у воду й самому переконатися, але стримав себе, бо... належало обмiзкувати, як же тепер бути, коли такий секрет розсекречено? Все пропало. Доведеться здавати державi, а тодi винагороду дiлити на всю братiю. Хiба заради цього вiн кинув роботу i товчеться тут з цими недорослями? Хоча останнiм часом i це заняття йому подобалося. Вiльний, сам собi хазяїн, робота клеїться, а там пiдуть i добрi грошi. Чого ще треба? зупинився на березi бiля високого очерета.
Володя в плавках зачвакав по муляцi.
- Йдiть за мною.
Микита Єгорович пiшов слiдом, все ще не знаючи, як бути, що робити далi. Хоча вiри не йняв у те, що це правда.
- Обережно, Микито Єгоровичу, тут накидано гiлля. Ой, уже! зупинився Володя по пояс у водi.
- Що вже?
- Наколовся. Колiно.
Володя нахилився й потягнув з води гiлочку, яка виявилася донькою великої гiлляки. Намiрився кинути її на берег, та Сорокалiт перехопив її i став приглядатися до колючок.
- Акацiя, - зробив висновок вiн - Володю, як ти думаєш, звiдки тут акацiя? По березi озера верби ростуть, калина, ну ще кислицi. Акацiя у лiсосмузi. Хтось же притяг гiлляку з лiсосмуги?
