KnigaRead.com/

Джеймс Паттерсон - Виклик

На нашем сайте KnigaRead.com Вы можете абсолютно бесплатно читать книгу онлайн Джеймс Паттерсон, "Виклик" бесплатно, без регистрации.
Перейти на страницу:

Елен зиркнула йому за спину, щоб пересвідчитися, що вони у палаті самі. Медсестра була в коридорі і явно поза межами чутності. До того ж її голос у цій ситуації в розрахунок не брався.

— Бачиш, у чому справа… Офіційно мене тут немає, — пояснила Елен.

— Не розумію.

— Скажу так: мій шеф у Нью-Йорку не поділяє мого занепокоєння Пітером Карлайлом. Я приїхала сюди типу відпочивати.

Татем знову підкотив очі, збагнувши, про що йдеться.

— А тепер давай напрямки: ти зв'язалася зі мною за власною ініціативою? І прилетіла сюди сама, без будь-якого дозволу?

— Еге ж. Навмання.

— Я не люблю, коли щось робиться навмання. Господи, так он навіщо ти попрохала мене, щоб я виступив у ролі таксиста!

— Вибач, — мовила Елен. — Я тобі компенсую моральні збитки. Ще не знаю як, але компенсую.

— Звісно, що компенсуєш. Я про це потурбуюся, — відповів Татем і не зміг стримати посмішки. Хоч там як, та все ж агент Елен Пірс проявила ініціативу й хоробрість. І йому це сподобалося. Так, вона була з тих людей, що завдають клопоту, але то був клопіт, у якому він почувався як риба у воді. До того ж Елен Пірс була дуже привабливою, навіть коли лежала тут, у ліжку, вся в бинтах.

— Проблема ось у чому, — вела далі вона. — Якщо Карлайл якимось чином рознюхає, де його сім'я, то єдиний спосіб позбавити його можливості скористатися літаком — це заарештувати його. А для цього нам потрібні якісь докази.

— Яких ми, звісно, не маємо. Чи маємо?

— Поки що ні. — Елен на мить замислилася. — Слухай, а як стосовно того обгорілого жилета, що знайшли твої хлопці? Наскільки швидко можна перевірити його на сліди вибухівки?

— Коли як. А ти що, збираєшся ввести когось у курс справи? Агентів ФБР?

Елен похитала головою.

— Не знаю, — сказав Татем. — До обов'язків Берегової охорони безпосередньо не входять функції розслідування, але маю одного досить надійного знайомого, що працює у лабораторії в Маямі. Гадаю, годин за вісімнадцять ми зможемо отримати результат. Максимум — за добу.

— Думаю, нам цього вистачить.

— А що ми робитимемо тим часом? — спитав Татем.

— Дуже просту річ: молитимемося, щоб твої хлопці знайшли родину Данів швидше, аніж цей вилупок Карлайл.

Розділ 101

Наступного ранку в готелі Пітер почув чотири магічні слова. О дев'ятій п'ятнадцять задзвонив телефон.

— Вам надійшла термінова посилка, — сказала реєстраторка. Ось тепер він мав усе, що потрібно.

Найняти приватний літак не було проблемою. Вибір у нього був широкий. Наче добрі самаритяни, близько дюжини авіаційних орендних підприємств надавали йому свої послуги майже задарма. Справжньою причиною такої нечуваної щедрості було те, що власники літаків сподівалися повернути з лишком свої витрати за рахунок того, що преса й телебачення, рекламуючи Карлайла, безкоштовно рекламуватимуть і їхній бізнес.

І дійсно, всі підлаштовуються під обставини, намагаючись заробити. Впродовж століть історії людства нічого не змінилося. Основним мотивом як було, так і лишається прагнення до наживи.

О дев'ятій сорок п'ять Пітер уже був на літовищі міжнародного аеропорту ім. сера Ліндена Піндлінга і здійснював попередній огляд орендованого літака моделі «Скайлайнер ТХ5». Це був так званий «літак-амфібія», здатний злітати і сідати як на землю, так і на воду.

Пітер повільно обійшов літак. Берегова охорона, напевне, почала свій пошук іще з першими променями сонця, але його не турбував такий ранній початок. Хай вам щастить, чуваки. Робіть свою справу.

Тим часом як їхні потужні комп'ютери силкувалися звести докупи фальшивий сигнал аварійного маяка, координати місця, де було знайдено обгорілий жилет та міграційні схеми гігантського синього тунця, район пошуків Пітера базуватиметься на одній речі, якої у Берегової охорони не було: на справжніх координатах того місця, де затонула яхта «Родина Данів».

Пітер забрався у літак і пристебнувся. Навіть у безпеці кабіни пілота, де його ніхто не бачив, він інстинктивно озирнувся, як підліток, що збирається списувати на іспиті з математики. З однією лише розбіжністю: Пітер продивлявся не шпаргалку, а план дій, зокрема — план убивств. Потім він швидко виконав передпольотну перевірку. Всі прилади та давачі функціонували бездоганно, без перебоїв і глюків. Принаймні поки що.

Пітерові ніяк не вдавалося цілком зосередитися на панелі приладів, і він це відчував. Але нічого не міг із собою вдіяти. Його думки були в іншому місці. Бо неможливо не згадувати про Кетрін та її виблядків, а також про те, який неприємний сюрприз він для них приготував, а саме — план післяпольотних заходів:

1. Убити їх усіх, принаймні тих, хто вижив після вибуху яхти.

2. Закопати їх.

3. Іще кілька днів придурюватися, буцімто продовжує пошуки.

4. Обливаючись сльозами перед купою репортерів з усього світу, заявити про припинення пошуку.


У навушниках затріскотів голос авіадиспетчера:

— «Скайлайнер ТХ5», вам дозволено зліт зі смуги А-3. Від себе особисто додам: бажаю вам знайти вашу сім'ю.

Пітер подякував голосу з контрольної вежі й гидко посміхнувся за своїми сонцезахисними окулярами. «Тьху-тьху, щоб не наврочити, чуваче», - подумки відповів диспетчеру Пітер.

Розділ 102

День видався на славу: справжня мрія пілота. Видимість була практично абсолютною. За майже повної відсутності хмар з висоти три тисячі футів Пітерові було видно буквально все. Тобто майже все, за винятком Кетрін та кодла її набридливих та осоружних вилупків. Ну і, звісно, їхнього дядечка.

Він облетів півдюжини островів на крайньому півдні Багамського архіпелагу, що їх колись визначили як безлюдні. Звісно, такими вони й залишилися донині. Зосталося два багатообіцяльні острова, і Пітер мав координати обох. Через півгодини ця кількість зменшилася до одного.

Пітер не був схильний до невпевненості у собі, а тому рішуче додав швидкості і спрямував літак на схід. Він почав сумніватися не в собі, а в якості послуг Деву.

Оснастивши Пітера графіками та діаграмами, цей тип запевнив його, що знайти шукане йому буде так само легко, як заколотити м'ячу баскетбольну корзину, вистрибнувши з-під щита. Стосовно ЦРУ цей вислів має досить цікаву історію, еге ж?

Пітер і досі зискував з нечесної переваги над Береговою охороною. їхній пошук сягне так далеко на південь лише наступного дня, та й то — у кращому випадку. Але який сенс у додатковому часі, якщо він ним не скористається?

Пітер додав газу, і літак миттю слухняно зреагував. Адвокатові Карлайлу подобалася легкість у керуванні цією моделлю. Навіть якщо різко збільшити швидкість, літак реагував гладенько і плавно. Мотори воркотіли, і Пітер додав іще трохи газу. Чому б не дістатися туди трохи швидше? Аж раптом ні з того ні з сього літак одізвався гучним чмиханням. Ось чому.

Підвівшись із крісла, Пітер поглянув у бокове вікно і побачив, що лівий пропелер уповільнив оберти, а потім зовсім завмер.

І тієї самої миті літак почало заносити з боку в бік і сильно тягти вліво. Пітер наліг на штурвал, силкуючись вирівняти траєкторію польоту.

І знову він поглянув у вікно — цього разу обабіч, — перевіряючи елерони на задній кромці крил. Вони виглядали непошкодженими, але все одно літак утрачав поперечну керованість.

Серце Пітера впало від страху: літак став завалюватися по спіралі вниз. Він спробував перезапустити двигун — раз, іще раз… Марно. Ніс літака дедалі більше хилився донизу, іще кілька секунд — і почнеться штопор. Тоді він уже нічого не зможе вдіяти. Залишиться тільки в море гепнутися.

Невже це Бог втручається у його справи? Невже і дійсно існує якась космічна справедливість?

Пітер похитав головою і стиснув зуби. Чимдуж він потягнув на себе штурвал, намагаючись не дати літаку звалитись у штопор. Якщо йому вдасться вирівняти літак, тоді можна буде ще раз спробувати запустити заглухлий двигун. Нумо, крихітко, вирівнюйся! Ти ж можеш, я знаю!

Лівий двигун ворухнувся, потім смикнувся — і пропелер закрутився дедалі швидше, швидше, швидше… І двигун завівся!

Яка солодка музика! Мотор загуркотів, пропелер ухопився за повітря і висмикнув літак зі штопору. І лише тоді, коли машина вирівнялася на висоті кількох сотень футів над водою, Пітер зміг відсапнути.

— Неймовірно, це просто триндець!!! - заволав він. Але це ще було не все. Витріщившись уперед, через ніс літака, він аж окуляри підняв від несподіванки. Острів! На дванадцять годин, просто попереду! А що то за істоти внизу? Тварини? Та ні, люди. І явно не відпочивальники, що насолоджуються купанням на усамітненому пляжі.

Він знову насунув на очі окуляри. Потім збавив газ, і літак почав знижуватися. Пітер хотів підлетіти ближче, аби пересвідчитися, що бачене ним є реальністю.

Перейти на страницу:
Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*