KnigaRead.com/

Карти на стіл - Крісті Агата

На нашем сайте KnigaRead.com Вы можете абсолютно бесплатно читать книгу онлайн "Карти на стіл - Крісті Агата". Жанр: Классический детектив / Иностранный детектив .
Карти на стіл - Крісті Агата
Название:
Карти на стіл
Дата добавления:
26 март 2024
Количество просмотров:
13
Возрастные ограничения:
Обратите внимание! Книга может включать контент, предназначенный только для лиц старше 18 лет.
Читать онлайн

Карти на стіл - Крісті Агата краткое содержание

Карти на стіл - Крісті Агата - автор Крісті Агата, на сайте KnigaRead.com Вы можете бесплатно читать книгу онлайн. Так же Вы можете ознакомится с описанием, кратким содержанием.

Багатій містер Шайтана має дивне захоплення: він колекціонує… вбивць. Моторошні злочини, тактика вбивці, логіка злодіяння – його таємна пристрасть. І ще – ризик. Одного разу Шайтана запрошує до себе на вечерю вісьмох гостей: чотирьох детективів, серед яких – знаний Еркюль Пуаро, і чотирьох гаданих убивць. Розмова про нерозкриті вбивства плавно переходить у гру в бридж. Господар покидає гравців, а сам влаштовується в кріслі біля каміна. Та коли гра закінчується, гості знаходять чоловіка мертвим. Хтось встромив містерові Шайтані стилет прямо в серце. І цей хтось – умілий гравець, що чудово блефував увесь цей час…

Назад 1 2 3 4 5 ... 46 Вперед
Перейти на страницу:

Агата Крісті

Карти на стіл

AGATHA CHRISTIE

CARDS ON THE TABLE

Передмова

Побутує думка, що будь-яка детективна історія – це наче верхогони: на старті вишиковуються учасники – коні та їхні вершники. «Обирайте фаворита і робіть свої ставки!» А втім, у детективах фаворита обирають зовсім не так, як на верхогонах. Іншими словами, тут ставку радше зроблять на найнепримітнішого персонажа! Просто оберіть того, кого найменше підозрюєте у скоєнні злочину, і в дев’ятьох випадках із десяти влучите в яблучко.

Оскільки я не хочу, щоб мої вірні читачі зараз же відкинули цю книжку в пориві роздратування, покваплюся заздалегідь попередити їх, що ця книжка не така. У наших верхогонах лише чотири учасники, і всі вони могли б скоїти цей злочин за відповідних обставин. Це зводить нанівець елемент несподіванки. А втім, я вважаю, що всі чотири особи, кожна з яких уже колись убивала і здатна вбити знову, все-таки викликають чималий інтерес. Це четверо абсолютно різних людей. У своїх злочинах вони керуються мотивами, які характерні саме для їхніх типів особистості. Вони всі вдаються до різних методів. Отож шлях до розгадки – через психологічний аналіз, але тим і цікавіше, адже коли вже все сказано і все зроблено, залишається найзахопливіша річ – осягнути внутрішній світ убивці.

Я можу назвати ще один аргумент на користь цієї історії: цей випадок був одним із найулюбленіших в арсеналі Еркюля Пуаро. Проте, коли він переповів цю історію своєму другові капітану Гастінґсу, той назвав її вкрай нудною! Цікаво, з ким із цих двох джентльменів погодяться мої читачі.

Карти на стіл - i_001.png

Розділ перший. Містер Шайтана

– Мій любий мсьє Пуаро!

Голос, що пролунав, був м’яким і спокійним. У ньому не було нічого імпульсивного чи награного. Такий голос використовують свідомо, неначе якийсь особливий інструмент.

Еркюль Пуаро різко крутнувся.

Він уклонився і ґречно потиснув простягнуту руку.

У його очах було щось незвичне. Хтось міг би припустити, що ця випадкова зустріч пробудила в бельгійцеві емоції, які тому не часто доводилося переживати.

– Любий містере Шайтана, – озвався він.

На якусь мить між чоловіками запала мовчанка. Вони скидалися на двох дуелянтів en garde [1].

Зусібіч їх оточувала вишукано вбрана млява лондонська публіка. Голоси довкола звучали розмірено й приглушено.

– Кохана… та це просто перфектно!

– Вони божественні, правда ж, любий?

То була виставка табакерок у Вессекс-Гаузі. Вартість входу – одна гінея, виручені кошти передавалися на допомогу лондонським лікарням.

– Мій дорогий друже, – промовив містер Шайтана, – я такий радий зустрічі! Щось давненько нікого не засуджували до повішання чи страти на гільйотині. Невже зараз у кримінальному світі не сезон? Чи все-таки сьогодні нас очікує якесь пограбування? Ото було б пікантно.

– На жаль, мсьє, – відказав детектив. – Я тут сьогодні лише як приватна особа.

Увагу містера Шайтани на мить привернула Cимпатична Молода Особа, на чиє обличчя з одного боку спадала хвиля тугих кучерів, схожих на шерсть пуделя, а з іншого боку голови примістився убір у вигляді трьох рогів достатку, зроблених із чорних соломинок.

Містер Шайтана звернувся до неї:

– Моя любачому ж ви не прийшли до мене на вечірку? Це справді була неймовірна вечірка! Доволі багатьом гостям навіть удалося поговорити зі мною! А одна жіночка навіть сказала: «Як ваші справи?», «Бувайте» і «Дякую вам велике». Але в цьому нічого дивного, вона ж бо, бідолашка, сама з Ґарден-Сіті [2]!

Поки Симпатична Молода Особа підшуковувала правильні слова для відповіді, Пуаро випала нагода ретельно роздивитися розкішну лінію волосся, що прикрашала верхню губу містера Шайтани.

То були гарні вуса – справді добротні вуса – мабуть, єдині вуса в цілісінькому Лондоні, що могли конкурувати з вусами самого мсьє Еркюля Пуаро.

– Утім, вони не такі вже й пишні, – пробурмотів він сам до себе. – Ні-ні, ці вуса, безумовно, поступаються моїм з усіх боків. Tout de même [3], вони однаково привертають увагу.

Власне кажучи, містер Шайтана привертав увагу цілою своєю персоною – усе в цьому чоловікові сприяло приверненню уваги. Він свідомо взяв образ такого собі Мефістофеля. Високий і худий, із видовженим меланхолійним обличчям, масивними, чорними як вугілля бровами, які одразу впадають в око, вусами, змащеними воском і підкрученими по краях, і невеличкою чорною борідкою. Його вбрання було справжнім витвором мистецтва – абсолютно вишукане, але й із нотками екстравагантності.

Кожен істинний англієць так і хотів зацідити Шайтані, щойно забачивши його! Не відрізняючись оригінальністю, вони всі як один казали: «Он же ж той триклятий даго [4] Шайтана!»

Дружини, дочки, сестри, тітки, матері й навіть бабусі цих джентльменів відповідали їм, змінюючи стиль своїх висловлювань відповідно до свого віку: «Так-так, любий. Звісно, він просто жахливий. Але ж який багатий! І які неймовірні прийоми влаштовує! А ще він завжди має напоготові якісь кумедні та зловтішні оповідки про всіх і кожного».

Ніхто не міг напевне сказати, був містер Шайтана аргентинцем, португальцем, греком, а чи представником іще якоїсь іншої національності, що її однаково недолюблювали вузьколобі британці.

Однак про три факти можна було говорити з абсолютною впевненістю.

Цей чоловік розкішно й безтурботно проживав у прекрасній квартирі на Парк-лейн [5].

Він улаштовував неймовірні вечірки – величезні гульбища, маленькі забави, моторошні ігрища, поважні прийоми та ще якісь абсолютно «потойбічні» химерії.

І він був людиною, якої майже всі трохи побоювалися.

Щодо останнього пункту, то важко чітко пояснити, чим це було зумовлено. Можливо, він справляв враження людини, що знає про всіх більше, ніж треба. А ще його почуття гумору інколи здавалося дещо незвичним.

Люди завжди наче підсвідомо відчували, що з містером Шайтаною краще поводитися обережно.

Сьогодні йому захотілося спіймати на свій гачок цього кумедного чоловічка Еркюля Пуаро.

– Невже навіть поліціянтам потрібен відпочинок? – запитав містер Шайтана. – Взялися вивчати мистецтво на схилі літ, мсьє Пуаро?

Бельгієць доброзичливо всміхнувся.

– Я так бачу, – почав він, – що ви й самі дали три табакерки на виставку.

Співрозмовник лише відмахнувся рукою.

– Та то мені випало позбирати всілякі дрібнички тут і там. Треба вам якось навідатися до мого помешкання. У мене вдома є кілька цікавинок. Я не обмежуюсь якимось конкретним періодом чи типом речей.

– У вас уподобання справжнього католика, – зауважив, усміхаючись, Пуаро.

– Можна сказати й так.

Раптом очі Шайтани зблиснули вогнем, кутики його вуст здійнялися вгору, а брови вигнулись якоюсь незрозумілою дугою.

– Я навіть міг би показати вам деякі експонати, які зацікавили б вас із професійної точки зору, мсьє Пуаро!

– Отже, ви володієте приватним «Чорним музеєм».

– Тю! – Містер Шайтана зневажливо клацнув пальцями. – Чашка, з якої пив Брайтонський убивця, лом, яким користувався знаменитий грабіжник, – то якісь дитячі забавки! Я ніколи не став би возитися з такими речами. Я колекціоную лише найкраще.

– І що ж, на вашу думку, є найкращим з-поміж злочинної атрибутики з мистецької точки зору? – запитав Пуаро.

Містер Шайтана нахилився вперед і поклав два пальці на плече співрозмовника. Слова вирвалися різким шипінням із його вуст:

Назад 1 2 3 4 5 ... 46 Вперед
Перейти на страницу:
Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*