Бентежна кров - Галбрейт Роберт
— Рамедж вам про це розповів у 1976 році? — спитав Страйк, записуючи.
— Мабуть, шо тоді,— нахмурилася, пригадуючи, Дженіс. До кімнати повернулася Айрін.— Кріда саме спіймали, тому й тема згадалася. Чарлі читав про суд у газеті й каже... спокійний такий: «Та нє, він нічо’ не зробив Марго Бамборо, бо я її бачив після того, як вона зникла».
— Марго була якось пов’язана з Лемінгтон-Спа, ви не знаєте? — спитала Робін.
— Про що це ви? — різко спитала Айрін.
— Та то таке,— відповіла Дженіс.— Дурниця, яку мені розказав один пацієнт. Про фарбовану Марго на цвинтарі. Ну, ти знаєш.
— У Лемінгтон-Спа? — незадоволено спитала Айрін. У Робін склалося враження, що вона ремствує на подругу, яка опинилася в центрі уваги, поки Айрін ходила до вбиральні.— Ти мені про таке не розповідала. Це коли таке було?
— Ой... та десь у сімдесят шостому,— трохи знітилася Дженіс.— Ти, мабуть, саме народила Шерон. Нашо тобі були якісь казочки від Чарлі Рамеджа?
Айрін взяла ще одне печиво, суплячись.
— Я хотів би тепер поговорити про власне клініку,— сказав Страйк.— Чи було з Марго легко...
— Працювати? — спитала Айрін, явно вважаючи, що тепер її черга, адже кілька хвилин увага Страйка належала Дженіс.— Ну, особисто для мене...
Вона зробила паузу — ніби епікуреєць, що готується до нової насолоди.
— ...якщо абсолютно чесно, то Марго була з тих людей, які вважають, що все про все знають найкраще. Вона вічно вчила всіх жити, працювати, чай запарювати, вічно...
— Ой, Айрін, та не така вона була погана,— буркнула Дженіс.— Мені вона подобалася.
— Припини, Джен,— велично заперечила Айрін.— Вона думала, що як вона така великорозумна, то всі навколо тупі! Добре, може, про тебе вона так не думала,— закотила очі Айрін, бо Дженіс почала хитати головою,— а про мене точно! Так зі мною поводилася, ніби я дурна дурепа. Навіть не зверхньо! Але я не те щоб її прямо не любила! — поспішно додала Айрін.— Ні, не аж так. Але така була перебірлива! Так собою пишалася! Забула, з якої грязі випнулася в князі.
— А що ви про неї думали? — спитала Робін у Дженіс.
— Я...— почала Дженіс, але Айрін її перебила.
— Та припини, Джен, вона була снобка! Вийшла за багатого лікаря — той будинок у Гемі ого-го скільки коштував! Усе було про неї одразу зрозуміло — сама он як влаштувалася, а тут нам ходить і проповідує емансипацію: мовляв, заміжжя — то не головне, не кидайте кар’єру, ля-ля-ля і все таке. І завжди знаходила, до чого прискіпатися.
— А що саме вона...
— По телефону відповідаєш не так, з пацієнтами розмовляєш не гак, одягаєшся теж... «Айрін, я думаю, що в такій блузці на роботу не ходять». Та вона в «Плейбої» працювала! Така лицемірка! Ні, я не прямо не любила,— повторила Айрін.— Просто хочу, щоб у вас склалося повне враження... А, Джен, ти пам’ятаєш, вона нам ще не дозволяла робити гарячі напої? Від інших двох лікарів я не чула, що ми, бачте, не знаємо, що робити з чайним пакетиком...
— Та справа не в тому...— почала Дженіс.
— Та припини, Джен, ти ж пам’ятаєш, як вона причепилася...
— А чому Марго забороняла готувати гарячі напої на роботі? — спитав Страйк у Дженіс. Робін бачила, що йому вже уривається терпець.
— О, просто я одного дня мила чашки,— відповіла Дженіс.— Виплеснула заварку з чашки доктора Бреннера та знайшла...
— Пігулку атомалу! — підказала Айрін.
— ...знайшла на дні капсулу аміталу. Я зрозуміла, шо то за...
— Сині,— перебила Айрін, киваючи,— такі сині вони були, так?
— І називали їх на вулиці синькою,— підтвердила Дженіс.— Барбітурати, сильне заспокійливе. Я завжди всім спеціально казала, шо нічого такого при собі не маю, як ходила на виклик. Бо могли пограбувати.
— Звідки ви знали, що то чашка доктора Бреннера? — спитав Страйк.
— А він завжди з неї пив, там ше був герб його університету,— пояснила Дженіс.— Якшо хтось інший її торкався, одразу був скандал...— вона завагалася.— Не знаю... якшо ви розмовляли з доктором Гуптою...
— Ми знаємо, що доктор Бреннер мав залежність від барбітуратів,— мовив Страйк. Дженіс зітхнула з полегшенням.
— Так... Я вирішила, шо він випадково впустив капсулу в чашку, коли приймав препарат. Мабуть, не помітив, вирішив, шо впала десь на підлогу. Якшо в клініці в чайний посуд потрапляють ліки, це завжди викликає багато питань. То серйозна справа — коли в чаї випадково опиняються препарати.
— Чи дуже шкідлива одна капсула...— почала Робін.
— Ой, та яка там шкода,— з розумним виглядом заявила Айрін,— так, Джен?
— Одна капсула — це навіть не повна доза,— підтвердила Дженіс.— Сонливість нападе, та й усе. Але Марго зайшла саме тоді, коли я ложкою вишкрібала капсулу з чашки. Раковина, чайник, холодильник — це все було якраз біля сестринської. Вона побачила мене з капсулою. Тож вона не прискіпувалася, а просто хотіла, шоб ми були уважні. Звичайна обережність. Я потім сама завжди зазирала в чашку, як запарювала чай.
— Ви не сказали Марго, як, на вашу думку, капсула потрапила в чашку? — спитала Робін.
— Ні,— відповіла Дженіс,— бо доктор Ґупта просив мене не говорити про проблему доктора Бреннера. Я сказала, шо то, мабуть, випадково сталося, і, власне, не збрехала. Я думала, шо після такого вона скличе збори й усіх розпитає...
— А, ну ти знаєш мою теорію про те, чому Марго цього не зробила,— втрутилася Айрін.
— Айрін,— похитала головою Дженіс.— От чесно...
— Моя теорія,— не зважала на неї Айрін,— така: Марго подумала, що хтось навмисно поклав пігулку в чай Бреннеру, і якщо хочете знати, хто цей хтось...
— Айрін,— повторила Дженіс, просячи стриматися, але Айрін було не спинити.
— ...то я вам скажу, що це Глорія. То була не дівка, а біда, ще й зі злочинного середовища... ні, Джен, я все скажу, бо Кемерон точно хоче знати про все, що діялося в тій клініці!
— Та як Глорія взагалі могла покласти шось Бреннеру в чай... я, до речі,— звернулася Дженіс до Страйка і Робін,— не думаю, шо вона могла...
— А я щодня працювала з Глорією, Джен,— зверхньо заявила Айрін,— і вже чудово знала, що то за фрукт...
— ...але навіть якшо вона поклала б ту капсулу в чай, Айрін, до чого воно до зникнення Марго?
— Не знаю,— відповіла Айрін, уже сердячись,— але вони хочуть знати, хто там у нас працював і що діялося... ви ж хочете? — спитала вона в Страйка, і той кивнув.— Бачиш? — сказала Айрін до Дженіс і провадила: — Тож Глорія походила з дуже сумнівної родини, то були італійці...
Дженіс спробувала щось заперечити, але Айрін не дала їй і слова мовити.
— Так і було, Джен! У неї брат торгував наркотиками, вона сама мені розповідала! Може, ту капсулу вона й не з Бреннерової шафи взяла! Може, їй брат дав. Глорія ненавиділа Бреннера. Так, то був неприємний старигань, завжди до нас прискіпувався. Й одного разу Глорія мені сказала: «А ти уяви, як з ним жити під одним дахом. На місці його сестри я б його отруїла». Марго це почула й насварила її, бо поруч були пацієнти, а ще професійна етика забороняє таке казати про лікарів. Тож я вважаю, що Марго нічого не зробила через капсулу в Бреннера в чашці, бо знала, хто це зробив, і не хотіла проблем для своєї підопічної. Глорія, бачте, була її проектом! Вона половину робочого часу сиділа в Марго в кабінеті та слухала про фемінізм, а я тим часом гарувала за двох. Марго тій Глорії навіть убивство спустила б з рук. Нічого не хотіла знати.
— Не знаєте, де тепер Глорія? — спитав Страйк.
— Гадки не маю. Вона пішла невдовзі після зникнення Марго,— відповіла Айрін.
— Коли вона пішла з клініки, я її більше не бачила,— сказала Дженіс, якій явно було ніяково,— але, Айрін, я думаю, шо не можна отак розкидатися звинуваченнями...
— Зроби ласку,— раптом сказала подрузі Айрін, поклавши руку на живіт,— принеси мені ліки. Вони на холодильнику. Щось мені зле. Може, хтось хоче чаю чи кави, якщо Джен уже йде на кухню?
Дженіс без нарікань підвелася, зібрала порожні чашки, склала все на тацю і вийшла на кухню. Робін відчинила для неї двері, Дженіс вдячно усміхнулася. Коли стихли її кроки по м’якому ковроліну, Айрін без усмішки промовила:
