Бентежна кров - Галбрейт Роберт

— А що було в останній коробці поліційних матеріалів? Щось цікаве? — спитала Робін.

— Виявляється, так. Деякі записи поліції з 1975 року, які перемішалися з пізнішими документами. Є цікаві речі. Наприклад, Вілму, прибиральницю, звільнили за кілька місяців після зникнення Марго, але не за пиятику, як казав Ґупта, а за крадіжки. У пацієнтів почали зникати дрібні гроші. Також я дізнався, що на другий день народження Анни до їхнього будинку дзвонила жінка, яка назвалася Марго.

— Боже, який жах,— сказала Робін.— Це хтось так пожартував?

— Поліція вважає, що так. Дзвінок відстежили до таксофону в Марлебоні. Слухавку взяла Синтія, няня, яка стала другою дружиною Роя. Жінка назвалася Марго та сказала Синтії дбати про її доньку.

— Синтія повірила, що це була Марго?

— Вона розповіла поліції, що була в такому шоці, аж навіть не дуже зрозуміла, що саме казала їй та жінка. На її думку, то була наче й Марго, але якщо добре подумати, то ні. Хтось нею прикидався.

— Нащо люди таке роблять? — щиро збентежилася Робін.

— Бо кінчені,— відповів Страйк.— В останній коробці також є згадки про те, хто й де буцімто бачив Марго після зникнення. У всіх випадках доведено, що то була не вона, але я склав перелік і скину його тобі. Не проти, якщо я закурю?

— Та кури,— мовила Робін, і Страйк опустив скло.— Я тобі вчора теж дещо скинула. Власне, дрібницю. Пам’ятаєш флориста Альберта Шиммінгза...

— ...чий фургон буцімто бачили тоді біля Клеркенвелл-Ґріну? Так. Він лишив записку й зізнався в убивстві?

— На жаль, ні. Але я поговорила з його старшим сином, і той каже, що батькового фургона абсолютно точно не було в Клеркенвеллі о шостій тридцять того дня. Фургон стояв під будинком його вчителя гри на кларнеті в Камдені, бо батько возив його туди щоп’ятниці. Син каже, що поліції вони про це теж казали. Батько завжди чекав на нього в машині й читав шпигунські романи.

— У справі немає нічого про уроки музики, але і Талбот, і Лосон повірили Шиммінгзу. Проте добре, що маємо підтвердження,— додав Страйк, щоб Робін бува не подумала, що він не цінує її працю.— Тоді виходить, що то міг бути й Денніс Крід, так?

Він закурив свій «Бенсон-енд-Геджес», випустив дим у вікно й додав:

— В останній коробці є також цікаве про тих двох жінок, з якими ми сьогодні зустрінемося. Коли до справи взявся Лосон, з’ясувалися нові подробиці.

— Правда? Я пам’ятаю, що Айрін пішла до зубного, а Дженіс усю другу половину дня ходила на виклики.

— Так, спершу вони заявляли саме це,— кивнув Страйк,— і Талбот не став їх перевіряти. Повірив обом на слово.

— Вочевидь, він не думав, що Ессекським Різником може бути жінка?

— Саме так.

Страйк дістав з кишені пальта власний записник і розгорнув на сторінках, де робив нотатки у вівторок.

— Талботові Айрін повідомила, що за кілька днів до зникнення Марго мала сильний зубний біль. Гі подруга Дженіс сказала, що то може бути абсцес, тож Айрін записалася на невідкладний огляд на третю і пішла з клініки о другій тридцять. Увечері вони з Дженіс планували піти до кіно, але Айрін вирвали зуб, їй було боляче, щока розпухла, тож коли Дженіс подзвонила спитати, як минув похід до зубного й чи Айрін ще йде до кіно, Айрін сказала, що краще лишиться вдома.

— Це ж тоді ще не було мобільних телефонів,— мовила Робін.— Інший світ.

— Я теж подумав саме про це,— сказав Страйк.— Тепер друзі Айрін чекали б на похвилинний звіт. Ще й селфі зі стоматологічного крісла. Талбот сказав помічникам, що особисто допитав стоматолога й усе перевірив, але насправді він цього не робив. Він би скоріше у ворожильну кулю зазирнув.

— Ха-ха.

— Я не жартую. Потім сама почитаєш його записник.

Страйк перегорнув сторінку.

— Однак за півроку справу отримав Лосон, який методично перевірив усіх свідків і підозрюваних. Айрін знову розповіла історію про зубного, але за півгодини раптом запанікувала й попросила переговорити з ним знову. І цього разу зізналася, що набрехала. В неї не болів зуб, вона збрехала про візит до зубного. Айрін сказала, що в клініці її багато змушували працювати понад норму без оплати, вона сердилася на це й вирішила, що має право на вільний день. Тож Айрін прикинулася, що має невідкладно йти до зубного, а сама вийшла з клініки, поїхала до Вест-Енду й ходила там крамницями. Вона сказала Лосонові, що тільки ввечері, повернувшись додому, згадала, що мала зустрітися з Дженіс. Дженіс могла б попросити показати дірку від зуба, подумала б, що в Айрін має набрякнути щока. Тож коли Дженіс подзвонила та спитала, чи Айрін піде в кіно, Айрін збрехала, що не може. Судячи з записів, Лосон повівся з Айрін досить-таки суворо. Вона бодай розуміє, що брехати поліції — це серйозна провина, що людей і за менше арештовували?., все в такому дусі. Також він доніс до Айрін, що тепер вона не має алібі до шостої тридцять, коли їй подзвонила Дженіс.

— А де Айрін мешкала?

— На вулиці Корпорейшн-роу, зовсім недалечко від «Трьох королів», хоч і не на тому маршруті, яким мала б іти Марго. Менше з тим. Коли Айрін почула про алібі, в неї почалася істерика. Вона наговорила всякого: що Марго мала багато ворогів, хоч Айрін і не знає, хто саме то був, нагадала Лосонові про анонімні листи, які Марго отримувала. Наступного дня Айрін повернулася до Лосона вже з батьком, який дуже розсердився, що поліціянт залякує його любу донечку, і зовсім не до речі накинувся на нього. Під час третього допиту Айрін показала Лосонові чек, виписаний на Оксфорд-стріт о третій десять у день зникнення Марго. Імені в чеку не було, тож Лосон, мабуть, з великим задоволенням пояснив Айрін і її таткові, що чек доводить одне: що хтось — невідомо хто — зробив покупку на Оксфорд-стріт у цей час.

— І все ж це чек за потрібний день, за потрібний час...

— Може, його отримала її мама. Чи подруга.

— Але нащо зберігати його півроку?

— А їй нащо?

Робін замислилася. Вона мала звичку зберігати чеки, але ішлося про витрати на стеження; ці чеки вона передавала бухгалтеру.

— Так, дивно, що Айрін досі його мала,— погодилася вона.

— Але більше Лосон нічого від неї не дізнався. Проте я не думаю, що він справді її підозрював. Складається враження, що Айрін просто йому не подобалася. Він активно допитував її про ті анонімні записки, що вона їх буцімто бачила, оті, де йшлося про пекло. Думаю, він не вірив у їхнє існування.

— Але ж друга жінка з реєстратури наче підтвердила, що записки були?

— Підтвердила. Але вони могли змовитися. Ніякого сліду записок так і не виявили.

— Але це вже серйозна брехня,— сказала Робін.— У випадку з вигаданим зубним мені зрозуміло, чому Айрін збрехала й чому боялася потім це визнавати. А от брехати про анонімні записки в контексті зниклої людини...

— А, ти ж не забувай, що Айрін розповідала про анонімки ще до того, як Марго зникла. Тобто ситуація майже така сама. Дві працівниці реєстратури зловмисно пустили чутку, а тоді не змогли від неї відмовитися, коли Марго зникла.

Страйк погортав записник.

— Та годі про Айрін. Поговорімо про її подругу, медсестру. Спершу Дженіс казала, що всю другу половину дня їздила по викликах. Останній візит — до літньої пані з численними медичними проблемами — забрав у неї більше часу, ніж вона очікувала. Дженіс вийшла від останньої пацієнтки близько шостої і поквапилася до таксофону, щоб подзвонити Айрін і спитати, чи вони ще йдуть у кіно. Айрін сказала, що погано почувається, але Дженіс уже прилаштувала сина й дуже хотіла подивитися фільм — то був «Гравець» із Джеймсом Кааном. Тож вона пішла сама. Потім повернулася, забрала сина в сусідки й пішла додому. Талбот нічого з цього не перевірив, але завзятий молодший детектив зробив це з власної ініціативи. Все підтвердилося. Всі пацієнти підтвердили, що Дженіс була в них саме тоді, коли мала бути. Сусідка, яка дивилася за дитиною, підтвердила, що Дженіс повернулася по сина саме тоді, коли обіцяла. Сама Дженіс добула з сумки надірваний квиток на фільм. Оскільки тоді після зникнення Марго минув усього тиждень, те, що Дженіс його не викинула, не здавалося дивним. З іншого боку, надірваний квиток доводить, що вона справді була в кіно, не більше, ніж чек доводить, що Айрін була в крамниці.