Бентежна кров - Галбрейт Роберт

— Заждіть, Пат, хочу, щоб це почув Корморан,— сказала Робін і ввімкнула гучний зв’язок.

— Готові? — почувся хрипкий голос Пат.

— Так,— озвалася Робін.

Страйк дістав ручку й перевернув стос паперів, щоб було де писати.

— Там таке: «І це остання з них, кома, дванадцята, кома, і коло замкнеться, коли знайдуть десяту, кома»... а далі слово, якого я не можу прочитати, це навіть не Пітман... а далі ще слово, фонетично виходить Ба-фом-ет... і крапка. І нове речення: «Пиши в істинній книзі».

— Бафомет,— повторив Страйк.

— Ага,— озвалася Пат.

— Це не ім’я,— сказав Страйк.— Бафомет — окультне божество.

— Ну, отаке там написано,— спокійно відповіла Пат.

Робін подякувала їй і повісила слухавку.

— «І це остання з них, кома, дванадцята, кома, і коло замкнеться, коли знайдуть десяту, кома, невідоме слово, Бафомет, пиши в істинній книзі»,— перечитав занотоване Страйк.

— Звідки ти знаєш про Бафомета? — спитала Робін.

— Віттакер цікавився всім тим лайном.

— А,— мовила Робін.

Віттакер був останнім коханцем Страйкової матері; Страйк вважав, що саме він улаштував передозування, яке відібрало її життя.

— У нього була Сатанинська біблія,— пояснив Страйк.— 3 Бафометом, з пента... Чорт!

Він почав перебирати незшиті сторінки, шукаючи ті, на яких Талбот намалював п’ятикутні зірки. Насупився, тоді звів очі на Робін.

— Я думаю, це не зірки. Це пентаграми.

Частина третя

15

На другому тижні листопада у Джоан через хіміотерапію небезпечно знизився рівень лейкоцитів, і її поклали до лікарні. Страйк лишив агенцію на Робін, Люсі своїх трьох синів — на чоловіка, й обоє помчали до Корнволлу.

Нагальний від’їзд Страйка збігся зі щомісячною нарадою агенції, і вперше Робін — наймолодшій і, мабуть, найменш досвідченій з усіх детективів агенції, ще й єдиній жінці — довелося вести зібрання самій.

Може, то їй тільки здалося, але Гатчинс і Моррис — обидва колишні поліціянти — сперечалися про графік на наступний місяць і лінію, якої слід триматися з Мутним, дещо більше, ніж якби на нараді був присутній Страйк. Робін вважала, що секретарку Мутного, яку вже давненько годували й поїли за рахунок агенції в надії дізнатися щось про вплив її шефа на його власне начальство, час уже списати з рахунків як потенційне джерело. Вона вирішила, що Моррисові слід востаннє запросити її на вечерю, щоб приспати будь-які підозри щодо його цілей, і завершити спілкування, а тоді треба буде спробувати проникнути в коло знайомств Мутного й добути інформацію напряму в об’єкта розслідування. Барклей єдиний з підрядників погодився з Робін і підтримав її, коли було сказано, що Моррисові час облишити помічницю Мутного. Робін чудово пам’ятала, як колись вони з Барклеєм разом ходили викопувати труп. Такі речі зближують.

Думки про зустріч не відпускали Робін, коли вона вже з ногами влаштувалася на дивані в квартирі на Фінборо-роуд, убрана в піжаму й халат і з ноутбуком на колінах. Вольфганг улаштувався в ногах і грів її.

Макса вдома не було. На минулих вихідних він раптом оголосив, що боїться перейти з категорії інтровертів до лав відлюдників, і прийняв запрошення повечеряти з друзями-акторами, хай навіть перед виходом гірко мовив: «Вони всі будуть мене жаліти, але, мабуть, отримають від того задоволення».

Об одинадцятій Робін вивела Вольфганга на прогулянку, а решту вечора присвятила справі Бамборо: поки Страйк був у Сент-Мосі, вона не мала на це іншого часу, бо всі робочі години забирали ще чотири справи, якими нині займалася агенція.

Робін нікуди не ходила від самого святкування дня народження з Ільзою і Ванессою — та й те минуло не так весело, як гадалося. Всі розмови були про стосунки, бо Ванесса прийшла з новенькою заручною каблучкою на пальці. Відтоді Робін використовувала робоче навантаження за відсутності Страйка як привід не спілкуватися з подругами. Важко було забути слова кузини Кеті: «Ти ніби йдеш у протилежному напрямку, не як усі ми». І насправді Робін просто не хотілося стояти біля шинкваса та слухати, як Ільза чи Ванесса підбурюють її прийняти аванси якогось аж надто знайомого і схожого на Морриса типа з гладенькою балачкою і масними жартами.

Робін і Страйк поділили між собою людей, яких планували знайти й наново розпитати у зв’язку зі справою Бамборо. На жаль, Робін устигла дізнатися, що четверо з її «підопічних» уже відійшли за межу, де з ними не поговориш.

Перехресне дослідження старих записів допомогло Робін визначити місцеперебування Біллі Ломакса, який працював при церкві Святого Якова в Клеркенвеллі. Він помер у 1989 році; Робін досі не вдалося розшукати жодного родича.

Альберт Шиммінгз, флорист, який, вірогідно, перебував за кермом фургона, що його бачили на місці зникнення Марго, також відійшов у засвіти, але Робін написала двом чоловікам, яких визначила як його синів. Вона щиро сподівалася, що не помилилася, бо інакше вийде, що страховий агент та інструктор з водіння отримали дуже загадкові послання. Досі жоден не відповів на її запрошення зустрітися і поговорити.

Вілма Бейліс, яка колись прибирала в клініці, померла в 2003 році. Вона мала двох синів і трьох доньок і розлучилася з Джулзом Бейлісом у 1975 році. На час смерті Вілма була вже не прибиральницею, а соціальною працівницею, а ще виростила успішних дітей: архітектора, медика «швидкої», вчительку, ще одну соціальну працівницю та членкиню місцевої ради від лейбористів. Один із синів проживав у Німеччині, однак Робін і йому написала на пошту й у «Фейсбук», так само, як і його брату й сестрам. Відповіді поки що не було.

Дороті Оукден, секретарка клініки, померла в будинку для літніх у Північному Лондоні, маючи дев’яносто один рік. Карла, її єдиного сина, Робін досі не змогла розшукати.

Водночас колишній коханець Марго Пол Сатчвелл і працівниця реєстратури Глорія Конті лишалися обоє дивно невловимими. Спершу Робін зраділа, що на жодного немає свідоцтва про смерть, та після всіх пошуків у телефонних довідниках, переписах населення, судових архівах, реєстрах шлюбів і розлучень, газетних архівах, соціальних мережах і списках працівників різних компаній вона так само нічого не виявила. На думку спадали лише дві причини: зміна імені (у випадку Глорії — через заміжжя) й еміграція.

Щодо Аманди Байт, школярки, яка буцімто бачила Марго в залитому дощем вікні, жінок з таким іменем і більш-менш відповідного віку в соцмережах було стільки, що Робін утратила надію відшукати потрібну. Ця лінія розслідування особливо дратувала, бо існувала чимала вірогідність, що Аманда більше була не Байт, а ще — як і поліція до неї — Робін сильно сумнівалася, що Аманда справді бачила того вечора у вікні Марго.

Розглянувши й відкинувши фейсбучні профілі ще трьох Аманд Байт, Робін позіхнула, потягнулася і вирішила, що слід зробити перерву. Відклавши ноутбук на столик, вона обережно, щоб не турбувати Вольфганга, спустила ноги з дивана й пішла в кухонну частину приміщення, що об’єднувало кухню, їдальню і вітальню. Вона збиралася приготувати собі чашку низькокалорійного какао, переконуючи себе, що то смачно,— адже під час цього довгого періоду сидячої роботи вона досі намагалася стежити за фігурою.

Розмішуючи неапетитний порошок у кип’ятку, Робін відчула аромат туберози, змішаний із запахом синтетичної карамелі. Навіть після гарячої ванни аромат парфумів «Фрака» лишився у її волоссі, і на піжамі. Робін вирішила, що ці парфуми — коштовна помилка. Від постійного перебування в хмарці густої туберози не лише боліла голова, а й виникало відчуття, ніби вона серед білого дня ходить у хутрі й перлах.