Бентежна кров - Галбрейт Роберт

Листівку прикрашала якась пересічна картинка й велике блискучо-рожеве число «30». А всередині Страйк написав:

З днем народження! Це ще не справжній подарунок, його ти отримаєш пізніше. (Не квіти).

Страйк

Цьом

Робін витріщалася на записку довше, ніж вона заслуговувала на те. їй багато чого сподобалося, особливо «цьом» і той факт, що Страйк так і підписався — «Страйк». Робін відклала листівку на стіл і підняла велику коробку, яка, на її подив, виявилася легкою, мов порожня. А тоді вона побачила збоку напис: «Кульки в коробці».

Відчинивши кришку, Робін дістала повітряну кульку у формі ослячої голови, прив’язану широкою стрічкою до важкого цоколя. Всміхаючись, Робін дістала цоколь і поставила на стіл, зробила собі чай і сніданок, а потім надіслала Страйкові есемеску:

Дякую за повітряного віслючка. Дуже вчасно. Старий майже здувся.

За шістдесят секунд вона отримала відповідь.

Чудово. Я боявся, це такий очевидний подарунок, що всі тобі такий надішлють. Побачимося о п’ятій.

З легким серцем Робін випила чаю, з'їла тост і повернулася вниз, щоб розгорнути подарунки від родини. Всі купили їй трішки дорожчий варіант минулорічних подарунків, окрім батьків, які надіслали прегарний кулон: один круглий опал, її камінь за знаком зодіаку, мерехтів блакитно-зеленкуватим світлом в оточенні крихітних діамантів. До нього додавалася листівка: «З тридцятиріччям, Робін. Ми тебе любимо. Мама й тато. Цьом».

Нині Робін особливо гостро відчувала, як їй пощастило, що має двох люблячих батьків. На своїй роботі вона дізналася, скільком людям так не пощастило, скільки навколо є зруйнованих родин, яким уже не допомогти, і скільки навколо дорослих, які носять невидимі шрами з раннього дитинства, і їхнє світосприйняття й уявлення назавжди спотворені браком любові, насильством, жорстокістю. Отож Робін подзвонила Лінді подякувати і зрештою проговорила з мамою понад годину: розмова була переважно ні про що, але підняла настрій. Нині, коли розлучення було вже позаду, дзвонити додому стало легше. Робін не розповіла матері, що в Метью і Сари буде дитина: нехай Лінда сама дізнається про це у свій час і виллє свій гнів подалі від вух Робін.

Ближче до кінця розмови Лінда, якій різка зміна доньчиної кар’єри не подобалася ще з першої травми, котру Робін отримала на новій роботі, обмовилася про те, що преса не припиняє писати про Марго Бамборо.

— Те, що ви зробили, просто неймовірно,— сказала Лінда.— Ви з... е-е-е... Кормораном.

— Дякую, мамо,— озвалася Робін, водночас здивована і зворушена.

— Як Моррис? — поцікавилася мама удавано байдужим тоном.

— Ой, ми його вигнали,— весело відповіла Робін, зовсім забувши, що про це також не розповідала матері.— Його заміна виходить на роботу з наступного тижня. Жінка на ім’я Мішель Грінстріт. Вона чудова.

Прийнявши душ, Робін повернулася до спальні, щоб добре висушити волосся, далі пообідала нагорі перед телевізором, а потім знову повернулася вниз перевдягнутися у вузьку блакитну сукню, яку востаннє вдягала, намагаючись переконати секретарку Мутного виказати її таємниці. До сукні вона вдягнула кулон з опалом — оскільки Робін, покинувши Метью, залишила в нього свою обручку, тепер цей кулон став у неї найкоштовнішим ювелірним виробом. Чарівний переливчастий камінь прикрасив стару сукню, і Робін, бодай раз задоволена своєю зовнішністю, обрала другу свою сумочку, трохи елегантнішу за ту, з якою вона ходила на роботу, й підійшла до тумбочки біля ліжка, щоб забрати мобільний.

Шухлядка тумбочки була трішки висунута, й Робін, опустивши погляд, помітила всередині колоду карт таро Тота. На мить Робін завагалася, а потім під усміхненим поглядом надувного віслючка, якого вона перенесла в куток своєї спальні, перевірила на телефоні час. Якщо вона хоче встигнути зустрітися зі Страйком на Мальборо-стріт о п’ятій, уже майже час виходити. Але Робін, відклавши сумочку, дістала колоду, присіла на ліжко й, перетасувавши карти, перевернула верхню й поклала її перед собою.

Два перехрещені мечі пронизують блакитну троянду на зеленому тлі. Робін звірилася з «Книгою Тота».

Спокій... Двійка мечів. Символізує загальний струс унаслідок конфлікту Вогню й Води в їхньому шлюбі... Цей відносний спокій підкреслюється астрологічним відповідником — Місяцем у Терезах...

Робін пригадала, що перша карта символізує «характер проблеми».

— Спокій не проблема,— пробурмотіла вона в порожній кімнаті.— Спокій — це добре.

Але, звісна річ, вона ж не ставила картам ніякого запитання — просто хотіла, щоб вони сьогодні — в день її народження — щось їй підказали. Вона перевернула другу карту, гадану причину проблеми.

Дивна зеленкувата жінка в масці стояла під парою терезів, тримаючи зеленого меча.

Регулювання... Ця карта символізує знак Терезів... символізує Задоволену Жінку. Рівновага цурається будь-яких особистих упереджень... Отож слід розуміти, що Жінка оцінює правильність усіх діянь і вимагає повної і чіткої сатисфакції...

Робін звела брови. А потім перевернула третю й останню карту: вирішення проблеми. Тут були зображені дві переплетені рибини, які лили воду на золоті чаші, що плавали на зеленому озері: це була та сама карта, яку Робін перевернула в Лемінгтон-Спа, коли ще не знала, хто вбив Марго Бамборо.

Кохання... Ця карта також указує на Венеру в Раку. Вона засвідчує гармонію чоловічого й жіночого начал у найширшому сенсі. Йдеться про ідеальну, мирну гармонію...

Глибоко зітхнувши, Робін вклала карти назад в упаковку й повернула колоду на місце, в тумбочку. Коли вона підвелася й підхопила плаща, надувний віслючок легенько гойднувся на своїй стрічці.

Ідучи вздовж дороги до станції метро, Робін відчувала новенький опал у себе в ямці на шиї, а оскільки вона вперше нормально виспалася, і добре вимила волосся, і несла навколо себе ауру легкості, яка з’явилася тої миті, коли Робін дістала з коробки надувного віслючка, то приваблювала багато чоловічих очей і на вулиці, і у вагоні. Але Робін не звертала на них уваги, піднімаючись сходами на станції «Оксфорд Сьоркес», ідучи вздовж Регент-стріт і нарешті підходячи до «Голови Шекспіра»,— перед входом стояв Страйк, одягнений у костюм.

— З днем народження,— привітав він її і, на мить завагавшись, нахилився й поцілував у щоку. Від нього пахло, зауважила Робін, не лише цигарками, а й легким лавандовим ароматом засобу після гоління, що було незвично.

— Дякую... ми хіба не зайдемо в паб?

— Е... ні,— відповів Страйк.— Я хочу купити тобі нові парфуми.

Він указав на задні двері до універмагу «Ліберті», які виявилися ярдів за десять від того місця, де вони стояли.

— Це і буде твій справжній подарунок — якщо ти, звісно, ще не купила парфумів сама,— додав він. Страйк дуже сподівався, що не купила. Він не міг вигадати якогось іншого подарунку, що не завів би їх назад у царство ніяковості й можливих непорозумінь.

— Я... ні,— озвалася Робін.— Звідки ти знаєш, що я...

— Бо я минулого Різдва дзвонив Ільзі...

Відчиняючи для Робін двері, які вели у відділ шоколаду, де вже продавали цукерки до Геловіну, Страйк розповів про свою невдалу спробу купити минулого грудня для Робін парфуми.

— ...і от я питаю продавця, а він усе показує і показує мені флакони з назвами типу... ну не знаю... «Жадана ти»...

Смішок, якого не змогла стримати Робін, пролунав так гучно, що люди почали озиратися на неї. Вони зі Страйком проминали столики, заставлені дорогими трюфелями.

— ...і я запанікував,— зізнався Страйк,— ось чому ти врешті-решт отримала шоколад. Хай там як,— додав він, коли вони підійшли до зали парфумів, склепінчаста стеля якої була розписана місяцем і зорями,— ти обирай, що схочеш, а я плачу.