KnigaRead.com/
KnigaRead.com » Детективы и Триллеры » Детектив » Розбите дзеркало - Кокотюха Андрій Анатолійович

Розбите дзеркало - Кокотюха Андрій Анатолійович

На нашем сайте KnigaRead.com Вы можете абсолютно бесплатно читать книгу онлайн Кокотюха Андрій Анатолійович, "Розбите дзеркало" бесплатно, без регистрации.
Перейти на страницу:

– Така фірмова піца в них справді є. Значиться в меню. На третій сторінці, ліворуч згори.

– Мені не треба читати меню на третій сторінці згори, аби знати, яку тут пропонують фірмову піцу, – Лора підкреслила слово фірмова. – Ви юрист, але ніколи не працювали в розшуку.

– Треба служити в розшуку, аби вгадати фірмову страву?

– Кожному, хто працює в розшуку, досить просто ввімкнути увагу й робити прості висновки, – Кочубей зітхнула, відчуваючи, як уже сама веде в рахунку. – Ви кажете, фокус. Жодної магії. Ресторан називається «Мілано», бо ви ж самі сказали – власники переїхали з міста Мілан. Заговорили про фірмову страву. Якщо ми в піцерії, то фірмова страва тут зазвичай має таку саму назву, як заклад. Отже, піца «Мілано», можливість похибки якась тисячна відсотка. Фірмових піц чотири. У таких випадках одна з сиром, одна з салямі, одна веганська, одна – з морепродуктами. Креветки, мідії, стандартний набір. Проте всюди завжди додають печериці. Далі пояснювати – чи sapienti sat?

– Розумному досить, – кивнув Яровий, для чогось додав: – Ви зараз перевірили, чи я знаю, як перекладається вислів з латини?

– Нічого не перевіряла. Не шукайте чорних котів у темних кімнатах. Ми товчемо воду в ступі, ніяк не почнемо потрібної розмови.

– Ми знайомимося ближче.

– Я не для близьких знайомств сюди приїхала.

– Отже, служили в розшуку, – Ігор не зважав на її слова. – У карному?

– Кримінальному, – вона вирішила не уточнювати відділ.

– Ловили, значить, бандитів.

– Можна сказати й так.

– А чим ще здивуєте? Ну, крім угадування страв у меню?

Яровий провокував. Двобій уже розпочався, хоч до головної теми, заради якої вона тут, іще навіть не намагалися перейти. Лора розуміла – мужчина міряється силами, розминається, хоче відчути, з ким має справу. Від того залежатиме подальша манера, наступний розвиток дії. Чоловік, схожий на дорослого коня, пробиває оборону, вишукує слабкі місця, мусить знати, куди бити. Йому потрібна перемога, бо без неї фірма ризикує втратити серйозного клієнта.

Лора обмацала поглядом напівпорожній зал.

– Хочете ще фокусів? Будь ласка. Але домовляємося: це останній раз. Побережемо сили для важливіших справ. І потім, я не гастролюю країною, витягаючи кроликів із циліндрів. Досить того, що є тузи в рукаві, – вона підморгнула.

– Я не граюся з вами, – запевнив Яровий, і вона вловила фальш. – Справді цікаво. Інтригуєте.

– Гаразд, – Лора легенько плеснула в долоні. – За два столики від нас, біля вікна, там, де вішак для одягу, сидить чоловік. Він зайшов хвилин за п’ять після вас. Наша Аріель уже принесла йому спагеті. Не повертатимусь, аби не витріщатися на нього. Бо вже встигла побачити все, що треба. Вам зі свого місця його краще видно. До того ж, як мені здалося, чоловік час від часу позирає на вас. Є таке?

Ігор зиркнув їй через плече. Йому вдалося зіграти випадковий погляд.

– Побачив. Ну? Що з ним не так? Людина і людина. Макарони їсть.

– Найдешевші, – зазначила Лора. – Не зазираю в чужі тарілки. Досить поведінки дівчини. Тим паче доньки власників. Їй нудно його обслуговувати. Я навчилася читати по обличчях. Та й вона не надто приховує нудьгу. Вона ж підійшла до нас, обслуживши його.

– До чого…

– Він зайшов не в найдорожчий ресторан. Проте – не в забігайлівку, де фірмова страва – магазинні пельмені чи відварні сардельки зі шматком булки та ляпкою гірчиці, – терпляче тлумачила Лора. – У нього не так багато грошей, тож замовив найдешевші спагеті. Дівчині, чий добробут залежить від чека кожного відвідувача, таке не надто подобається.

– Ви розгадали, що дядько в кутку має не дуже товстий гаманець. Не вразило, – мовив Яровий.

– Я не сказала головного, – Лора глянула йому просто в очі. – Чоловік не так давно вийшов.

– Вийшов?

– З тюрми. Чи з колонії, не має значення. Він сидів, Ігорю. Колишній зек. Кримінальний злочинець.

4

Зеленокоса Аріель принесла лимонад.

Це дало змогу обом зробити паузу. Лорі – аби присмачити напоєм чергову невеличку перемогу. Яровому – аби краще перетравити почуте. Відразу спорожнив половину високої трьохсотграмової склянки, потому для чогось старанно розмішав трубочкою залишки рідини. Нарешті зиркнув на чоловіка в кутку, вже не приховуючи інтересу.

– Не можна перевірити, – мовив нарешті.

– Чому? – Лора відсунула свою ледь почату склянку. – Підійдіть, запитайте.

– Може, ви самі? Чи зробимо це разом, – тепер Ігор дивився на неї.

– Для чого? Хіба ми заклалися на гроші? Від того, що скаже той мужчина, залежить щось справді серйозне для вас? Урешті, він у кращому разі запитає, якого чорта нам від нього треба. У гіршому – пошле подалі й буде правий. Ми не маємо підстав питати про таке. Він – звітувати нам про себе. Об’єкт нашої уваги нічого нам не зробив. Нічого не винен. Ми його не знаємо. Він – нас.

– Коли так, я змушений повірити вам на слово. Як юрист, не можу собі такого дозволити. Ви, між іншим, за родом колишньої діяльності так само не надто вірите словам.

– Ви просили фокус. Будьте послідовним.

– Я не просив про фокуси.

– Гаразд, скажу інакше. Ви просили здивувати вас іще чимось. Бачу, мені вдалося. Зараз вимагаєте доказів.

– Хіба не логічно?

– Ходимо по колу, але згодна, – кивнула Лора. – Є спосіб, який спрацює на двісті відсотків. Зараз викликáємо сюди поліцію. Знаходимо привід, аби бідолаху затримали, перевірили особистість. Якщо з’ясовується, що він справді не так давно відсидів термін, виграю я. Причому, Ігорю, виграю все. Маю на увазі справу, заради якої витрачаю на вас уже скоро цілий день замість кількох запланованих годин. Якщо ні, здаюся, – вона жартома підняла руки. – Граємо?

Яровий допив свій лимонад.

– Обійдемося вашим поясненням.

– Боїтеся програти?

– Ми не граємося. Це я про справу, заради якої ви тут.

Лора відбила пучками легенький дріб.

– Місце позбавлення волі накладає відбиток, – заговорила після короткої паузи. – Учить триматися сторожко, навіть якщо ніхто й ніщо не загрожує. Образно кажучи, людина дивиться потилицею. У звичайному житті це ненормально. Проте, вийшовши з-за тюремного периметру, тривожний, напружений стан вона там не лишає. Наш незнайомець напружений. Не всякий помітить, але ж і я маю досвід спілкування з такими персонажами.

– Не надто переконливо, – Яровий хитнув головою. – Ви ось тільки сказали, що йому тут не надто комфортно. Грошей нема, обстановка незвична, все таке. Напруга має пояснення.

– Недавній в’язень уникає прямого погляду, – Лора проігнорувала заувагу. – За неписаними правилами поведінки там кожен такий погляд дорівнює виклику. Це все одно що кинути якусь претензію, що тягне за собою вимогу відповісти за свої слова. Не сам на сам, а при всіх. За ґратами з такими речами не жартують. Тож, якщо ти не впевнений у собі місцевий авторитет, краще відвертати очі. І без потреби не вступати в ближчий контакт, ніж того вимагає внутрішній розпорядок. Спробуйте зараз іще раз глянути в його бік.

– Відвертається, – визнав Ігор. – Ви праві, навіть повз офіціантку дивиться. Не звертав спеціальної уваги на такі дрібниці.

– Далі, – Лорі кортіло чимшвидше закінчити з цим експериментом. – Ви вдягнені значно краще за нього, що, природно, зрозуміло. Проте він не злидень. Нічого особливого: джинси, черевики, джемпер, неяскраві кольори. Звичайний ширвжиток із найближчого базару або секонд. Але він неохайний.

– Одяг?

– Його власник. Є елементарні правила, яких машинально дотримується більшість людей. Доглядати за собою, так це називається. Проте у місцях позбавлення волі вони не є обов’язковими. Умитися, почистити зуби, прийняти душ, поголитися. Навіть гребінці не потрібні, там же стрижуть під машинку, зачіски, – усміхнулася, – однієї моделі. Тож загальна неохайність, недбалість вкорінюється так надовго, як довго людина сидить.

– Думаєте, у нашого піддослідного за плечима чималий термін?

Перейти на страницу:
Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*