KnigaRead.com/
KnigaRead.com » Детективы и Триллеры » Детектив » Лихе око - Кокотюха Андрій Анатолійович

Лихе око - Кокотюха Андрій Анатолійович

На нашем сайте KnigaRead.com Вы можете абсолютно бесплатно читать книгу онлайн Кокотюха Андрій Анатолійович, "Лихе око" бесплатно, без регистрации.
Назад 1 ... 51 52 53 54 55 Вперед
Перейти на страницу:

– Мені не зізнавався, – дорікнула Ніна. – Я надто пізно дізналася. Відмовила б його мати з нею справи.

– Вже нічого не зміниш, – зітхнула Лора. – Графині дуже не хотілося йти на Романові умови, фактично – коритися шантажу. На її щастя, спрацювала давня заготовка. Ота історія… Не буду нагадувати, Ніно… Галю…

– Усе ясно. Проїхали, – буркнула Сотник.

– Зоя почала готувати останній акорд. За її диявольським, без перебільшення, задумом фатум мав наздогнати лише Віру та Романа. Свого чоловіка списувати не збиралася. Навпаки: Вадим був потрібен як свідчення злиднів, поганого фінансового стану. Робота в нашому банківському відділенні – саме те. І підготовку вона затіяла не в останній момент, а кожну задумку ставила на паузу, в режим очікування. Знову втрутилася Віра. Вона, як усім тут відомо, дала кожному місяць. Щоб налякати, прискорити процес, просто показати характер і владу, цькує вас, боржників, справжніми бандитами. Ви панікуєте. Ось чому, не змовляючись, дзвоните їй, вмовляєте не тиснути, попуститися, дати трошки часу. Всі – окрім Графині. Вона випереджає події, бо немає Віри – немає погроз. Це вона знаходить еленіум, навідує колишню свекруху без дзвінка, нападає, вирубає уколом, душить. Перед тим купує поруч із будинком записник – головна помилка, лівою рукою пише в ньому список, де себе ставить першою. Це мусило скидатися – і скидалося – на перелік Віриних ворогів. Отже, потенційних жертв. А вбивство Віри, таким чином, «вішалося» на когось із них. Крім Зої – себе вона вивела з-під підозр першою, позбувшись Вадима й овдовівши. Про те, як вона лякала всіх, включно з ним, Віриним потойбічним голосом, окремо нагадувати не треба.

– А з Ромою – що то було? – глухо спитала Ніна.

– Убивцею Зоя робила його відразу. Віра – бо шантажувала, а ви, даруйте за нагадування, фінансово почуваєтеся найкраще з усіх. Вадим – бо знав про вашу історію з Сотником. Раніше Графиня підкрутила його, користуючись нестабільним станом, щоб дзвонив кожному й погрожував. Тож на Романа, за її задумом, могло вказати також це. Далі – вбивство Дениса. Тут мотив зрозумілий: Зоя пустила в хід записане раніше відео, й Мірошник його отримав. Якби ще не приховував, відразу почав розбиратися, що до чого…

– Досить про це, – попросила Галина тремтячим голосом.

– Звісно, вкотре вибачте. Нарешті, Зоя виманила на побачення його самого. Адже Роман, хай там як, вимагав грошей від неї. Знав про приховані статки. Пустивши в хід звичні вже одноразові сімкарти, Графиня заплутала сліди. А в дуелі з Мірошником билася на рівних: обоє свого часу практикували екстремальне водіння. До всього, підозрюю, Роман втратив голову та відчуття небезпеки.

– За ним водилося, – визнала Ніна.

– Ну, і трошки про себе. Мене Зоя включила у свій список, коли зрозуміла: я не поліція, я мотивована докопатися до істини і вже починаю брати правильний слід. Ліквідувати Ларису Кочубей – деякою мірою превентивний крок. І якби їй вдалося…

– Ми б тут не сиділи, – Гайдук завершив за неї фразу.

– Оплесків не треба, – вирвалося в Лори.

Та все ж Віктор Фролов не стримався – тричі ляснув долонями.

Дорогою назад мовчали.

Сокіл – за незмінною звичкою. Гайдук – не знав, що сказати. Лора – бо сказала й пояснила далеко не все, що вислухала від Графині, і не знала, чи треба комусь розмазувати цю кашу по тарілці. Їй не хотілося в найближчій перспективі повертатися до такої розмови. Надто гостро зачепили події, надто свіжі спогади. Відчуття безодні під ногами, безумний регіт, очі Зої Граф, які нічого не відображали в той момент. І голос, хай там як – потойбічний, моторошний, дотепер звучав у вухах, вкарбовувався в мозок.

Лора знала: він будитиме серед ночі ще довго.

– Ми хіба не на Київ відразу? – стрепенулася, коли машина завернула в місто. – Речі всі тут.

– Ще не пізно. Перекусимо, – мовив Гайдук. – Не проти?

– Міг би й попередити.

– Якщо є заперечення…

– Та нема, нема. Тільки не шукай нічого, заїдьмо в перевірене місце.

– Ти як знала, – гмикнув шеф.

За двадцять хвилин їм щиро, радісно усміхнулася кирпата Настя.

Сьогодні нарешті їх дочекався власник «Кухні»: Гайдук попередив.

Жовтень – грудень 2020 року

М. Київ

Назад 1 ... 51 52 53 54 55 Вперед
Перейти на страницу:
Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*