Андрей Гуляшки - Спляча красуня
— Це текст шифрограми,— сказав Авакум.— Що ж до Навуходоносора, то цей вавілонський цар жив наприкінці п'ятого століття до нашої ери.
— Втішай себе байками,— промовив полковник. І чому спав йому на думку якийсь Навуходоносор? Манов відкинувся в кріслі й підпер голову рукою. Йому не хотілося навіть курити.
Авакум пройшовся по кімнаті, потім узяв кольоровий олівець зі срібної склянки на професоровому столі й написав щось на знімку.
— Прочитайте,— подав він його Манову.
Тепер текст мав такий вигляд: Flo es Vi chae A rorae. Авакум дописав літери, яких бракувало в тексті.
— Гаразд,— сказав полковник.— А що означають ці слова?
Полковник спитав, аби тільки щось сказати. І з тими літерами, і без них зміст шифрограми однаково був незрозумілий. Слова могли означати одне, а їх символічний зміст — зовсім інше. У нього раптом запекло в горлі, і хтозна-чому він згадав про дружину. Все одно вона не дасть йому спокою, бо історія з квитками ще не вилетіла у неї з голови.
— Що все-таки означають ці слова? — повторив полковник байдужим голосом.
— Вони можуть означати,— Авакум намагався здаватись бадьорим і самовпевненим,— по-перше: «Квіти Аврорі для Вітоші» і, по-друге: «Квіти Аврорі від Вітоші».
Полковник гірко всміхнувся, але на відповідь нічого не сказав:
— Аврора означає світанок,— вів далі Авакум.— Зорю.
Вони помовчали.
Раптом Манов ляснув себе по коліну з такою силою, наче хотів розчавити якусь огидну комаху.
— Еврика! — вигукнув він, і його зморене обличчя знов прояснилось.— Знаєш, я починаю здогадуватися про дещо.
— Ні, не знаю,— відповів Авакум.
— А я знаю! — полковник випростався, причесав гребінцем шпакуватий чуб, немов хотів цим жестом приборкати почуття гордості, що вирувало в його грудях.— Ось що я знаю,— провадив він.— Чи відіграють тут якусь роль від мінки й відмінкові форми? На мою думку, ні. Важливе інше, істотне. А воно ось у чому: зоря, квіти, Вітоша. Людина, що має одержати знімки оборонної споруди «Момчил-2», стоятиме десь на підступах до Вітоші і триматиме в руках квіти. Коли? На світанку! Тобто між сьомою та восьмою годинами. Де саме? Може, у Драгалевцях, а може, в Бонні чи Княжеві. Я завтра скерую туди людей, і ти побачиш, що вони з порожніми руками не повернуться!
— Було б добре! — сказав Авакум і зітхнув. Полковник майже збіг сходами вниз.
14
Дрімота майже здолала Авакума. Йому здавалось, ніби він знов поринає в холодну зеленаву глибочінь, і чекав, що от-от пролунає знайомий сміх, ніжний та веселий... Коли зненацька все це зникло у вихорі якихось нестерпних згуків, наче на голову посипався крижаний град.
То дзвонив телефон. Ніколи ще він не дзеленчав так дзвінко і настирливо.
Авакум підвівся з крісла, де задрімав, увімкнув світло і зняв трубку.
Ту ж мить, пробивши скло на веранді, щось просвистіло повз його вухо, й зі стіни навпроти посипалися шматочки тиньку.
Авакум інстинктивно нахилився, підповз навколішки до дверей на веранду і запнув їх важкими оксамитовими шторами.
Потім випростався. За вікном могли вистрелити знов, але навряд чи в нього тепер влучать. Авакум узяв ніж і видовбав кулю зі стіни. Головка її була гостра, як шило.
Авакум посміхнувся — ця штучка могла, звичайно, пронизати його. Завтра ввечері Прекрасна Фея розкланювалася б зі сцени, а він не міг би плескати їй. Не довелося б йому більше згадувати і про глибокий вир біля виноградника діда Седефчо, і про сріблясті бульбашки. А втім, сріблястих бульбашок ніколи й не було, вони існували тільки в його уяві.
Та чому в нього стріляли?
Людина, що раділа зі своєї спритності, тепер уже не сиділа, спокійно покурюючи люльку. Вона блукала навколо будинку, де жив Авакум, примушувала когось дзвонити йому по телефону і цілила йому в голову з безшумного пістолета.
Авакум глянув на годинник. Наближалась північ.
У каміні ще тліли жарини. Підкинувши дров, він присунув до вогню крісло, натоптав люльку й закурив.
А за вікном ішов дощ.
Чому ж усе-таки в нього стріляли? Адже він не так багато знав у цій справі, А те, що знав, нічого не важило. Все це знали і полковник, і лейтенант, і навіть перемерзлий сержант. Добре, що він примусив його випити чарку коньяку. Проте в них ніхто не стріляв. Коли б таке сталось, його неодмінно повідомили б. Напевно в них ніхто не стріляв. А коли стріляли тільки в нього, отже, гадають, що він знає щось дуже важливе, чого інші не знають.
Полум'я в каміні затанцювало. Авакум простяг ноги до вогню. Навіть заради самої цієї насолоди — грітися біля вогню та слухати, як потріскують дрова в каміні,— навіть заради цього гостра куля не повинна була його пронизати.
Отак він просидів з півгодини.
І раптом його охопив якийсь нестримний шал діяльності. Він вийняв плівку з кінокамери і кинувся з нею в комірку за кухнею, де обладнав собі невеличку фізико-хімічну лабораторію. А вже хвилин через двадцять, намотавши проявлену плівку на бобину проектора, натиснув на пускові кнопки. На стіні навпроти засяяло усміхнене обличчя Прекрасної Феї...
Авакум прокрутив плівку кілька разів, часом сповільнюючи, а то й зовсім зупиняючи її. Очі в нього палали, як У лихоманці.
Потім, одягнувшись і взявши електричний ліхтарик та туристську сокирку, Авакум вийшов.
Сіяв дощ із снігом.
Пригинаючись і пильно вдивляючись у темряву, Авакум рушив навпростець до останнього будинку на вулиці Латина.
Піднявши вранці штори на дверях веранди, Авакум побачив, що падає пухнастий, тепер уже справжній зимовий сніг.
Лейтенант Петров прибув точно о восьмій годині. Авакум налив йому чашку гарячої кави, а сам підійшов до дверей, ближче до світла, щоб розглянути матеріали лабораторних досліджень, які приніс лейтенант.
Отже, колишній кок останнім торкався бронзової ручки дверей, Харі останнім торкався спинки чудо-крісла, а на гудзику із зіркою лишився слід професорового великого пальця.
— Лейтенанте,— сказав Авакум,— ви, здається, обіцяли , художникові повернути його гудзик? Пригадуєте? Гадаю, офіцер повинен додержувати свого слова, навіть даного такому дріб'язковому і жадібному суб'єктові, яким, на жаль, є наш художник. Ви надто по-джентльменському трималися з ним учора ввечері, і зараз вам доведеться спокутувати свою надмірну гречність непередбаченою прогулянкою. Візьміть з лабораторії цей знаменний гудзик і віднесіть його Харі. Попросіть у нього пробачення за вчорашню неприємність і повідомте, що похорон його дядька переноситься на завтра — на десяту годину ранку. А цей лист,— він узяв зі столу запечатаний конверт,— будь ласка, передайте полковникові Манову особисто.— Трохи помовчавши, Авакум зауважив: — До п'ятої години дня ви вільні і навіть можете потанцювати десь, як і годиться молодій людині. А о п'ятій десять ми з вами зустрінемося при вході в зоологічний сад. Запам'ятали?
Лейтенант вийшов.
Авакум постояв біля скляних дверей, задумливо дивлячись на повільний лет сніжинок. Тоді підкинув дров у вогонь, натоптав люльку тютюном і знов сів до свого рукопису про античні пам'ятки та мозаїку.
Опівдні він вийшов з дому. Пообідав у Російському клубі. Згодом навідався до Академії наук і просидів дві години в бібліотеці. Рівно о п'ятій десять Авакум зустрівся при вході в зоологічний сад з лейтенантом Петровим.
Вони поручкались і якийсь час ішли разом. На землю сипав густий, пухнастий сніг.
— Лейтенанте,— тихо промовив Авакум.— Візьміть п'ять машин з радіопередавачами і поставте їх при вході в театр опери та балету через десять хвилин після початку вистави. А зараз ідіть до касирки театру і попросіть у неї два квитки, що замовив для мене секретар академії. Один квиток залиште собі, а другий дасте мені при вході в театр за дві хвилини до початку вистави. Запам'ятали? Лейтенант кивнув.
— І ще,— вів далі Авакум.— Візьміть п'ять співробітників, які супроводитимуть машини з радіопередавачами. Дайте їм фотоапарати, журналістські посвідчення і накажіть увійти до зали після другої дії... Все.
Він махнув рукою і повільно пішов до парку.
Ніжний Дезіре вкляк перед Сплячою красунею і святобливо, з безмежною любов'ю торкнувся губами її уст.
Ту ж мить музика сповістила про повернення весни.
Спляча красуня прокинулась. Прокинулось від довгого сну і сонне царство короля Флорестана.
В антракті Авакум сказав лейтенантові:
— Накажіть своїм людям пильно стежити за першим рядом. Там сидять троє з букетами. Треба запам'ятати, у кого з них які квіти. Після вистави пошліть своїх співробітників на машинах слідом за ними і накажіть їм підтримувати безперервний зв'язок з вами. А ви їхатимете слідом за мною і чекатимете розпоряджень.
Він передав записку Прекрасній Феї. «Харі шкодує, що не може провести вас додому, бо у нього дуже важлива і пильна справа, й попросив це зробити мене. Чекатиму вас біля вашої вбиральні».
